Розділ 6

Треба напитися... Понеділок видався надто важким, хоч здавалося, лише одна зустріч у фонді. Знала б вона, що це за зустріч буде - ніколи не пішла б. Ну й свиню їй Макс підсунув, нічого не скажеш... Хоча, звідки йому-то знати? Добре хоч не пошкодувала часу зранку й почарувала над своїм луком, встоявши перед спокусою залізти у зручні шорти з топом, вчасно згадавши, що вона в Україні, а тут зовнішній вигляд часто набагато більше цінують, ніж все решта. Те плаття справді врятувало її, не хотілось би отак зразу впасти обличчям перед колишнім, не те, щоб її це сильно хвилювало, проте бачити його захоплений погляд, який він не зводив з неї під час всієї зустрічі, було, до біса, приємно.

Адріан... Він подорослішав, став справжнім чоловіком, батьком блін... Цей факт чомусь особливо зачіпав Ану. Його дочка була просто чудо, не її чудо. Цікаво, хто ж її мати? Невже Рокса? А чим чорт не жартує... І чим вона думала, коли таки погоджувалася на цю роботу? Так проект зацікавив? Чи так і не змогла відмовити давньому коханому? Чорт, просто колишньому, ніякого коханого - такого слова вже давно не існує в її лексиконі. Заїхати б в якийсь бар... Але ще рано, та й машину завтра звідси забирати... Краще вдома, заодно й новосілля відсвяткувати. За мить Ана вже набирала знайомий номер:

- Лізок? Привіт!

- Ан? Це ти?! - почувся веселий голос єдиної подруги.

- Власною персоною! Нарешті в Києві. Маєш вільний вечір? - як приємно мати тут таких друзів.

- Для тебе - завжди! Підемо десь тусити чи по-старечому вдома? - хихикнула Ліза, яка все частіше обирала домашній варіант вечірок з коханим.

Вони з Андрієм одружилися недовго після закінчення університету й були мега щасливою парою, якій завидував майже кожен з гостей. Ана була дружкою на їхньому весіллі й навіть зловила букет завдяки старанням Лізи, яка прицілилася згортком ніжно рожевих півоній прямісінько в руки подрузі. "Ти наступна" - задоволено обнімала її тоді щаслива наречена, а Ана зрозуміла, що від того дня на весіллях їй краще не з’являтися. Винятком була хіба скромна церемонія Макса з Кейт, які урочисто обіцяли обійтися без усіляких натяків і тому подібного.

- Я тут якраз в'їхала на нову квартиру на Оболоні, - почала було Ана.

- Не відпускає той район, та? - не могла упустити шансу підколоти подругу Ліза.

- Ліз! - різко обірвала її Ана. - Давай не будемо! - Ана не хотіла згадувати ті місяці в пентхаузі колишнього, вони і так надто часто почали спливати в пам`яті з часу її приїзду в Україну.

- Окей-окей. То що? На восьму в тебе? Дівчачі посиденьки з ночівкою?

- Чудово! - це саме те, що їй так потрібно зараз. - Адресу я тобі скину. І.. Ліз?

- Що?

- Візьмеш дві пляшки того класного рожевого вина з наших студентських часів? - смак того вина назавжди асоціювався в Ани з тим жахливим тижнем, який вона провалялася в подруги в напів забутті після того розриву з Адріаном. Тим не менше, зараз дівчині хотілося відчути саме той призабутий терпкий смак...

- Ого! Ти впевнена? - без додаткових пояснень все зрозуміла Ліза.

- Цілком! - запевнила Ана.

- Я відчуваю розмова буде цікавою...

- Ти навіть не уявляєш наскільки, - додала інтриги Ана, прощаючись з подругою.

Ось і чудово! Поговорить, виллє душу й забуде з чистою совістю - з цим Ліза завжди могла допомогти. Все зрозуміє й не буде задавати непотрібних запитань, на які Ана не хотіла знати відповідь, хоч вони й крутилися в її голові. Цікаво буде побачити вираз обличчя подруги, коли та почує про сьогоднішню зустріч...

Ліза мало не поперхнулася вином, коли почула про маленьке чудо:

- Не може бути! - крикнула. - Та ти мене розігруєш просто!

Їй знадобилося кілька добрячих хвилин, щоб переварити все в голові:

- Ти хочеш сказати, що за дивним збігом обставин фондом, з яким ти мала співпрацювати, керує твій колишній? Той самий колишній, який зіпсував тобі життя? І ще ти познайомилася з його донькою, яку він назвав так як тебе? - та це історія для якоїсь мелодрами з неочікуваною розв’язкою.

- Ну.. по суті все так і є, але з маленькою ти загнула. Вона Анастасія, а не Ана.

- Серйозно? - насмішкувато подивилася на подругу Ліза, доливаючи ще вина у їхні бокали. - По-твоєму це просто співпадіння? І чому ж він тоді кличе її Аною, а не Настею? Багато знаєш Анастасій, який так називають?

- Перестань! Нащо йому називати доньку як і мене? - розізлися Ана, відчуваючи як спокійне плесо її спогадів починає нагло збурюватися.

- Може він шкодує про все, а? - припустила Ліза.

- Пфф! Ти сама себе чуєш? - хмикнула незадоволено Ана. - Він одружений, має доньку, до чого тут я?

- До речі з ким? Думаєш з нею? - обережно спитала Ліза, пам’ятаючи стару реакцію Ани на згадку про цю її стару подругу.

- А чорт його знає! Напевно... Бачила її на зустрічі однокласників - тінь колишньої Рокси, але казала, що має доньку...

- Думаєш це вона про маленьку Ану? Гадаєш вона б дозволила чоловікові так назвати доньку?

- Ой, Ліз, не знаю... Будь ласка, давай не про то! - наполягла Ана, втомившись від нав’язливих думок про колишнього та наполегливих спогадів, які оживали в її пам`яті. Та кімната, ті стогони, задоволені обличчя... Бррр!!!

- Гаразд, як скажеш. І як там Даня? - спробувала змінити тему Ліза, хоча, судячи по виразу обличчя подруги, не надто вдало.

- Ми переспали, - випалила Ана, допиваючи черговий бокал вина.

- Веселе в тебе життя, подруго, - хіхікнула Ліза. - Не заскучаєш! В тебе якийсь парад колишніх, прям...

- Ага, і не кажи, - огризнулася Ана. - Цирк в мене, а не життя.

- Тобі просто треба нарешті нормально почати з кимось зустрічатися. Скільки ти ще збираєшся отак мучитися на самоті? Я ж бачу, що тебе накриває потрохи... Починаєш хотіти справжнього кохання, жити з кимось...

- Та нащо мені те кохання! Вже мала, дякую! - відрізала Ана: подруга зачіпала надто болючі струни. Так, їй до біса осточортіла оця свобода, яка все частіше перетворювалася на справжню самотність. Шукати нових пригод на вечір не хотілося - хотілося стосунків, когось особливого, але було страшно, надто страшно. За всі ці роки Ана так нікого й не впустила у своє серце й починати привідкривати цю завісу не збиралася.