Розділ 5

- Ана? - хриплим голосом видавила з себе Рокса, не зводячи пильного погляду з чоловіка, який виглядав цілком спокійним, навіть байдужим.

- Так, - без найменшого вагання відповів Адріан. - Та сама Ана, про яку ти подумала, якщо це тебе цікавить.

Не може бути! Якого..? Рокса відчувала як її витримка слабне до неможливості - ще мить і вона остаточно зірветься: прощай враження адекватної дружини в очах чоловіка. Схоже, вчорашній вечір без випивки - навіть без легкого бокалу напівсолодкого давав про себе знати... Бум!

- А що ця стерва робила біля моєї дитини?! А, Адріан?! - зірвалася на пронизливий вереск Рокса.

- Сонечко, йди пограйся новими іграшками в дитячу, гаразд? - з дуже натягнутою посмішкою запропонував Адріан доньці. - Тато скоро підійде, - пообіцяв.

Як тільки маленька зникла за дверима своєї затишної кімнатки обличчя Адріана враз стало незворушним, на ньому промайнула загрозлива тінь - випробовувати його терпіння зараз аж ніяк не варто.

- Твоя дитина? - крижаним голосом перепитав Адріан, роблячи крок вперед до тієї, яка чомусь досі носила статус його дружини. - Знущаєшся? Коли це ти взагалі згадувала, що у тебе є донька, а?!

Рокса не знала, що відповісти. Він був абсолютно правий, вона це знала, та й він також. Не так вона уявляла собі їхню зустріч, зовсім не так... Вона так старалася виглядати красивою, хоч трохи, бути милою, спробувати налагодити щось. Це було вчора, а він навіть не приїхав додому ночувати. Нині ж вона навіть обняла ту малу і що? Він заявляє, що мала бачилася з його колишньою. Це взагалі нормально?! Мабуть, та знову вдяглася як хтозна-хто... А що як та вирішила помститися за все? Якщо спробує відібрати Адріана? Ця думка облила Роксу холодним душем зсередини: раніше вона чомусь про це не думала. Адріан був її і це здавалося цілком очевидним і незмінним фактом. Ідея, що хтось може його забрати в неї, ніколи раніше не закрадалася у її хитру голівку, ніколи до цього моменту...

- Адріан..., - Рокса зробила крок назустріч чоловікові. - Вибач, я просто... Що Ана забула в тебе на роботі? - стримуючи емоції, спитала вона.

- А яка тобі різниця, а? - Адріан проігнорував дружину, яка було простягла до нього руки й відійшов до вікна. - Коли це ти почала цікавитися моїми справами?

Рокса нервово ковтнула. Здавалося, Адріан відгородився від неї якоюсь залізною завісою... Коли ж він встиг так віддалитися від неї? Як вона цього могла не помічати?

- Ти ж мій чоловік...

- Серйозно? - вишкірився Адріан. - Ти таки згадала?

- Адріан, перестань! Давай нормально поговоримо, - спробувала змінити тактику Рокса, ввімкнувши свою чарівну усмішку, яка колись так приваблювала чоловіка.

- Ну, давай, - Адріан всівся навпроти на диван. - Так от, з мене досить: я хочу розлучитися. Давно пора.

Розлучитися?! Що він собі придумав? Йому що достатньо було лише раз побачити ту курку?  Емоції заклекотали біля поверхні й вибухнули...

- Ще чого! Яке розлучитися, а? Це все через ту стерву, та? Побачив і понесло на старе, та? Захотілося знову?! - кричала Рокса, грізно насуваючись на чоловіка, який розслаблено сидів на дивані, привикши до таких істерик.

- Справа не в Ані, - спокійно відповів Адріан. - Моїй доньці потрібна нормальна мати, давно потрібна... Я надто довго чекав, не хотів бачити очевидного: ти ніколи нею не станеш.

- Та як ти смієш! - замахнулася на нього Рокса, але Адріан одразу перехопив її руки, легко скрутивши, щоб не думала сіпатися.

- Заспокойся, твоя поведінка лише підтверджує наскільки я правий, - холодно заявив Адріан, відпускаючи дружину. Неприємно було її торкатися: вона здавалася якось слизькою, надто штучною, зіпсованою порцеляновою лялькою.

- Адріан, - схлипнула Рокса, вдаючись до крайнощів, - будь ласка, не кажи так...

- Перестань, - обірвав дружину Адріан. - Не треба сліз та істерик. Ти не уявляєш, як я втомився від цього за останні роки...

- Гаразд, - ковтнула сльози Рокса. - Давай не будемо спішити, будь ласка. Спробуємо налагодити все... Ми ж кохаємо одне одного...

-  Кохання? - з гіркотою в голосі перепитав Адріан. - Боже, Рокс, про що ти говориш!

- Ми ж обіцяли одне одного любити, незважаючи ні на що...

- Знаєш, є певні межі, - огризнувся Адріан. - Я більше трьох років старався з розумінням ставитися до твоїх вибриків, постійних п'янок, істерик і так далі, але я не залізний, розумієш? Я втомився від цього. Втомився захищати нашу дочку від тебе і твоїх нападок... Я довго думав про це все, і вважаю розлучення найкращим виходом.

- Адріан, - спробувала вкотре наблизитися до чоловіка Рокса.

- Я втомився, не хочу зараз слухати чергові твої пояснення, Рокс. Я все сказав, поговоримо потім, - і він зник за дверима кабінету, перш ніж дружина встигла придумати ще якесь заперечення...

Рокса так і залишилася сидіти на дивані. Вона вткнулася обличчям у м'яку подушку, щоб втамувати свою безсилу злість, яка була готова вилитися слізьми. Вона ніколи не плакала, хіба, якщо цього вимагали обставини. Зараз же вона нагадувала собі якусь розлізлу шмату, яка ні на що не годилася і якій нічого не залишалося, окрім як лити крокодилячі сльози.

Розлучення... Такого Рокса не припускала навіть у найбільшому своєму кошмарі. Навіщо? Втомився, каже? Але він ж її любить... Чи радше любив? Здавалося, кохання Адріана - це назавжди, а тут раптом... Як таке могло статися?! То все через ту малу та його нав'язливу ідею ідеальної матері для неї? Матері, якої в природі то не існує! От яка нормальна жінка, яка себе поважає, буде весь час проводити з малою крикухою? Готувати сніданок, заплітати косички, возити в садок, на гуртки, забирати звідти, гуляти з нею на шумних загаджених дитячих площадках, гратися вдома у всілякі дурнуваті ігри на кшталт годування м'яких іграшок неіснуючою їжею з набору дитячого посуду, купати, читати казки на ніч... От яка адекватна людина може це витримати? І це ще, мабуть, неповний список того, що хотів би бачити Адріан...