Розділ 3

- Роксолано Юріївно, ваш рейс за дві години, - вирвав дівчину з роздумів твердий голос її вічного охоронця- наглядача.

- Дякую, Назар. А можна перенести виліт на вечір? Хочу ще погуляти містом.

- На жаль, ні. Наступний рейс аж післязавтра, а Адріан Владиславович наполягав, щоб ви повернулися до понеділка.

- Нехай тоді приватний літак мене забере ввечері, - незадоволено пхикнула Рокса, не розуміючи чому вона має зриватися кудись зараз, замість легкого гастротуру улюбленими закладами рідного міста.

- Вибачте, - зам'явся на мить холоднокровний Назар, - ви не літаєте приватними літаками вже два з половиною роки. Ви настояли на звичних рейсових, тому не думаю, що це можливо...

- Мене це не хвилює! - обірвала його Рокса. - Дізнайся все про це!

- Як скажете, Роксолано Юріївно, - охоронець поспішив зачинити двері з іншого боку, не бажаючи бути звинуваченим у всіх смертних гріхах. За ті кілька років служби поруч з молодою пані Роциш він добре затямив, коли варто  мовчки піти й зараз був якраз один з тих моментів.

Рокса з полегшенням видихнула, коли ця нав'язлива прив'язана до неї тінь залишила номер. Насправді, Назар був цілком адекватним і навіть доволі привабливим мускулистим чоловіком, майже ровесником. Вона навіть пробувала його звабити, поки той не поскаржився Адріану - відтоді вона його просто терпіти не могла, проте чоловік навпаки обріс довірою до цього типа й залишив його при ній. А зараз цей Назар розказує їй, що вона чомусь не може полетіти приватним літаком: з якого це дива? Невже вона справді добровільно відмовилася від цієї привілегії? У це Роксі важко вірилося...

Дівчина знову і знову прокручувала події останніх кількох років, намагаючись знайти відповідь на своє питання, проте все було надто туманно, немов вона проспала останні три роки. Як це могло з нею статися Рокса аж ніяк не розуміла... З калейдоскопу цілком однакових днів,  вона витягнула якусь свою чергову істерику, після якої вона твердо вирішила користуватися загальними рейсами, щоб могли хоча б там пофліртувати у спокої...
Боже, на кого вона стала схожа? Якась замахана постійно незадоволена істеричка! Як Адріан ще її терпить? Схоже, пора знову ставати собою... Давно пора...

Варто нагадати чоловікові як виглядає справжня Рокса: вперше за довгий час дівчина провозилася над своїм луком добрячу годину, залучивши на допомогу вільну візажистку, яка надала обличчю хоч якоїсь та привабливості. Від обтягуючого плаття довелося відмовитися - зрадливий целюліт поставав у всій своїй красі, нагадуючи про втрачені роки молодості. Прийшлося задовольнитися легким довгим сарафаном пісочного відтінку, який приховував усі проблемні зони, створюючи легкий відпочинковий образ - те, що потрібно.

Готуючись до вильоту й до зустрічі з Адріаном опісля, Рокса напружено намагалася пригадати в якому стані їхні стосунки зараз. Те, що у плачевному, вона прекрасно розуміла, проте хотілось би знати, хоча б масштаби катастрофи, які прийдеться їй виправляти, якщо вона таки хоче повернутися до нормального життя. А у цьому бажанні Рокса була більш, ніж переконана: й не просто почати жити як колись, а кайфувати від кожного моменту, беручи з життя по максимуму.

Чому ж вона нічого не пам'ятає? Невже вона взагалі ні на що не звертала увагу? Чи вся справа у надлишку алкоголю, який вірно стирав усі неприємні спогади? У пошуках відповідей на ці та багато інших запитань, які почали гризти Роксу разом з образом щасливої колишньої, хоча не дуже то й колишньої, суперниці вона активно почала досліджувати свої месенджери. Проте інформації там було не багато - схоже, вона геть усамітнилася останнім часом. Повідомлення від чоловіка було піврічної давності і то він просто нагадував, що сьогодні в них вечерятимуть його батьки - своєрідне попередження тверезості. До якихось більш менш ніжних повідомлень прийшлось проскролити майже пустий діалог до того проклятого листопада, коли вона перестала бути собою...

З тою малою ще треба буде розібратись, але спочатку - Адріан, треба розбудити і його. Настановивши себе, Рокса потягнула двері їхньої шикарної двоповерхової квартири в самому центрі Липок на себе. Там панувала тиша - доволі дивне явище, тим паче о сьомій вечора. Пересвідчившися у дзеркалі, що вся краса на місці, Рокса направилася до кабінету чоловіка, який сама колись облаштовувала йому на свій смак.

- Адріан? - солодким голосом заплила в порожній кабінет дівчина.

І де він? Недільні вечори він завжди проводив вдома, плануючи завдання наступного робочого тижня. Хоча... Цілком може бути, що ця інформація доволі застаріла - так років на три і це потрібно прийняти, як би це не було неприємно визнавати. Може спробувати подзвонити Адріану? Хоча, коли вона останній раз йому дзвонила? Проте, мабуть, таки варто спробувати, якщо згадувати, коли вона щось робила в їхніх стосунках, то можна взагалі ні за що не братися. Набравшись сміливості Рокса таки набрала чоловіка:

- Слухаю! - почулося холодне, майже дратівливе вітання Адріана.

- Привіт! - максимально лагідним тоном відповіла Рокса, стараючись не видати свого розчарування таким непривітним початком.

- Ти знову п'яна? - роздратувався голос.

- Ні, - проковтнула образу Рокса. - Просто приїхала додому вже...

- І? - нетерпляче обірвав Адріан.

- Хотіла спитати, коли тебе чекати...

- З якого це дива? - огризнувся чоловік. - Ночуватиму не вдома. Бувай! - кинув трубку, залишивши Роксу в відверто неприємному щоці. Та... Виправляти це все буде в рази важче, ніж вона собі уявляла...

- Привіт, Ан! - одразу поспішив до дівчини Макс, як тільки та вийшла з машини на паркінгу біля елітного житлового комплексу на березі Дніпра.

- Макс! - зраділа Ана. - Я думала ти не прийдеш, - міцно обняла друга.

- Ображаєш, - усміхнувся молодий чоловік, допомагаючи дістати валізи з багажника. - Для тебе - завжди знайду час, тим більше я ж сам обирав цю квартиру, цікаво як вона тобі.

- Ну з фотографій, які ти надсилав якраз те, що я шукала. Ти добре знаєш мій смак, - задоволено визнала Ана. - Ключі заберу, от і подивимося.