Епілог

Пройшов місяць з тієї незабутньої ночі, яка боляче розставила всі крапки над "і". Перший тиждень Ана буквально провалялася в ліжку в обнімку з вином, шоколадом та упаковкою серветок. Вино було рожевим - червоного кольору вона тепер терпіти не могла у будь-якому його прояві: одразу згадувалася та еротична білизна подруги... Подруга... На думку приходили лише слова героїні "Службового роману", яка ліквідувала всіх подруг - Ані теж кортіло зробити так само, принаймні з тією... До Лізи вона відчувала лише вдячність: та без зайвих розпитувань прихистила її тоді посеред ночі й ні разу за цей тиждень ні на що не натякнула, даючи дівчині як слід виплакатися.

Ана звинувачувала себе у тому, що сталося, що так легко повірила у почуття Адріана, що так довірилася йому, що запросила Роксу пожити у них... Це було найгірше: вона сама запропонувала подрузі це... Якби не той її дурнуватий крок, може, все б обійшлося...

Дівчина не могла спати: одразу переносилася у ту жахливу спальню, де на ліжку валялися клубком переплетені у задоволенні тіла двох людей, яких вона ненавиділа понад усе на світі. Вона просиджувала за переглядом якоїсь мильної опери весь день та ніч, поки не вирубалася без сил, часто зриваючись з криком у холодному поті... Ліза справді свята людина, якщо терпіла це стільки часу, але сьогодні має приїхати Андрій з такого вчасного робочого відрядження, тож не дивно, що та попередила Ану про серйозну розмову.

- Ан, я все розумію, котик, але тобі таки варто розказати, хоча б мені, - почала здалеку Ліза. - Я не хотіла на тебе тиснути, але ти вже тиждень не вилазиш з ліжка, випиваючи по пляшці вина в день... Я хвилююся за тебе...

- Ліз, будь ласка, - з болем скривилася Ана. - Я не хочу про це говорити...

- Ан, повір, стане легше, - наполягала Ліза. - Так більше не може продовжуватися. Ти себе геть угробиш через того придурка! Що він натворив? Хочеш, я з ним розберуся? - грізно запропонувала Ліза.

- Він переспав з моєю кращою шкільною подругою, поки я спала в сусідній кімнаті, - одним подихом випалила Ана, випльовуючи цю отруту.

- Що?! Дауш... Це перебір навіть для Роциша... Бідненька, - міцно обійняла подругу Ліза, заспокоюючи. - Повір, цей придурок не вартий жодної твоєї сльозинки, а ти тут виплакала кілька літрів...

- Це її помста, - тихо видихнула Ана, відкриваючись подрузі. - В той день мені дзвонив Даня, я трубку так і не взяла - Адріан взбісився і я додала його всюди у чорний список. Вже в тебе, я прочитала його повідомлення... Він вибачався дуже... Це він попросив Роксу посварити нас з Адріаном, але в останній момент відмовився - він дзвонив їй тоді зранку, просив передумати, але вона надто далеко вже зайшла...

- Такого й ворогу не побажаєш, Ан, - здивовано обдумувала все Ліза. - То ти звинувачуєш в усьому Даню з Роксою? Виправдовуєш Адріана?

- Та ні, - з болем відповіла Ана. - Даня... Я його тепер набагато краще розумію: побула на його місці - карма таки існує. Мені, навпаки його шкода, почуваюся винною, несправедливо до нього ставилася... а ця Рокса... Ну, вона теж не заставляла його ні до чого. Він сам одразу потягнувся до неї - ще з першого ж вечора... Я тоді списала це на те, що вона йому не сподобалася, а все було якраз навпаки...

- Ан, харе! Не муч себе! Ти ні в чому не винна, просто так сталося... І мені дуже шкода, що ти потрапила в таку жахливу ситуацію, але ти правильно зробила, що послала тих двох куди подалі. Я тобі допоможу вибратися з цього, - просто довірся мені, попросила Ліза.

І Ліза справді допомогла: вже наступного тижня Ана почала працювати копірайтером в маленькому рекламного агентстві її хорошого знайомого. Роботи було чимало - часу думати про минуле не було, чому дівчина була невимовно вдячна. Зарплати вистачило, щоб зняти маленьку кімнатку в однієї доволі приємної старенької бабці й таки зїхати від гостинної Лізи, повернувши їй особистий простір. Робота Ані справді подобалася й, судячи, з відгуків колег доволі таки непогано вдавалася, що сприяло повільному воскресінню її самооцінки, яка, у зв’язку з останніми подіями, впала нижче нікуди.

Шматочок за шматочком Ана почала повільно склеювати своє розбите життя, попросивши пробачення в батьків й таки налагодивши з ними більш менш нормальне спілкування. З Данею вона теж пробувала поговорити й вибачилася за своє жахливе відношення до нього, яке вона добряче відчула вже на власній шкірі. Він спокійно вислухав її тоді й вони нарешті змогли перегорнути цю затяжну сторінку образ, залишившись хорошими знайомими: друзями колишні не бувають, тим паче, що Даня, схоже, ще недокінця позбувся власних ілюзій щодо Ани, незважаючи на все.

Роциша й Роксолану Ана вирвала зі свого життя, спаливши ту сторінку чорним полум’ям, бажаючи ніколи більше про них не чути... Тієї картинки, яку одного разу їй таки вирішила показати Ліза, виявилося для Ани більш, ніж достатньо. Це була стаття в якомусь доволі шанованому інтернет-виданні з величезним фото Адріана і його дівчини, яку він вперше продемонстрував публіці. Вони світилися від щастя, міцно пригортаючись одне до одного, на якомусь гала-вечорі: він у чорному смокінгу й вона у проклятому червоному платті з оголеною спиною... Судячи зі слів журналіста, молодший Роциш мав очолити західну філію компанії в Лондоні вже восени, куди він відправиться зі своєю дівчиною, яку він гордо називає своєю половинкою, без якої він ніколи б не добився цього...

Ана тоді скипіла до неможливості: він ніколи не давав їй навіть шансу наблизитися до своєї святої роботи, а ця, блін, надихає та наполегливо допомагає?! Це був останній раз, коли вона плакала через цю солодку парочку: це вона собі твердо постановила. Їдуть закордон? - От і прекрасно! Вона ще покаже їм, але зробить це для себе. Вона більше ніколи нічого не буде робити для інших, лише для себе. Закохуватися вона теж більше не збирається - досить крові випило з неї це прокляте почуття, достатньо просто знайти людину, яка буде кохати її так, як вона кохала цього Роциша, та бодай його! Вона теж полюбить цю людину, але без втрати здорового глузду: втрачати голову від почуттів - та ніколи знову!