Розділ 42

 - В тебе стільки класних книжок, - з захопленням відзначила Рокса, розглядаючи важкі полиці, викладені красивими корінцями книг.

- Люблю читати, - нервово відзначив Адріан, вдаючи, що наполегливо щось шукає у ноутбуці. Він злився на себе, на свою реакцію на цю дівчину, за неприхований інтерес до неї, який заповнював його все дужче.

- Я також, - з осяйною посмішкою запевнила дівчина, тягнучись до однієї з книг, яка привернула її увагу. - Ого! "Трилогія бажання"? - майже щиро зраділа вона, подумки подякувавши балакучості подруги, яка стільки їй розповіла про її об’єкт.

- Моя улюблена, - визнав Адріан, - а що? Ти читала? - здивувався хлопець.

- Звичайно! Та її, мабуть, всі читали, що тут такого? - немов не зрозуміла Рокса, знаючи про прихильність хлопця до цих книг.

- Та ні, одиниці читають насправді, навіть Ана так і не змогла прочитати її до кінця, - чомусь вирішив поділитися хлопець. Щось було у цій дівчині, окрім схожості з Боженою: вона притягувала до себе, викликала бажання дізнатися про неї все й розповісти їй про себе - хотілося, щоб вона проявила інтерес до його персони...

- Серйозно? - здивувалася Рокса. - Дивно... Невже їй не сподобалося?

- Не дуже, там надто багато аморального виявилося для неї, - продовжував відкриватися незнайомці Адріан. З нею було так легко й приємно розмовляти: слова лилися самі собою, розповідаючи те, що хлопець, мабуть, ніколи не відкривав би сторонній людині, яку знає від сили декілька годин. А ділитися якимись речами, які не сильно подобалися йому в його дівчині, - тут він себе взагалі не впізнавав, не розумів, як ті слова вирвалися йому...

- Ахах, - хмикнула Рокса, - впізнаю Ану. А мені навпаки сподобалося, хоч і деталей малувато.

-  Тебе не напрягав його спосіб життя? - ще більше здивувався Адріан: дівчата в його розумінні зазвичай мріють про одне велике кохання на все життя й дуже суворо ставляться до зрад, коханок і тому подібного...

- Та ні, чого ж? Я б сама так жила, - без тіні сумніву запевнила Рокса. - Тільки, на жаль, поки в мене це не сильно виходить, - трохи з сумом додала, підігрівши інтригу.

- Чому? - з нетерпінням дізнатися таємницю цієї незнайомки, яка все більше заворожувала його, поцікавився Адріан.

- Та... Страждала одним невзаємним коханням п`ять років, - з доречними нотками сумніву пояснила Рокса, не зводячи погляду з хлопця.

- Співчуваю, - одразу перейнявся її історією Адріан, бажаючи дізнатися деталі. - Я добре розумію, що це означає...

- Ти? - з недовірою та відвертим здивуванням перепитала Рокса - Оскар плаче за такою нереалізованою актрисою.

- Була одна історія, - нервово ковтнув Адріан, дивлячись у вічі своєму минулому.

-  Не переживай, не розпитуватиму більше, - запевнила Рокса: вона і так знала цю історію, хоча з часом залюбки вислухає й версію цієї сторони, але не зараз. Зараз потрібно зосередитися й сильніше зацікавити цього Роциша собою. Вона могла б вже сьогодні мати його у своєму ліжку - Рокса була певна, проте цього їй було недостатньо: вона хотіла підсадити його на себе як на найгірший наркотик. Це мало б задовольнити її дике бажання помсти, яке розгоралося з новою силою, коли вона бачила спроби Адріана опиратися їй і таки залишатися вірним Ані. Схоже, її доторк позбавив його цієї ідеї - треба буде частіше тертися біля нього: тактильні відчуття погублять його.

- І ти так і не знайшла нікого після того хлопця? - Адріан нарешті наважився задати те питання, яке так гризло його зсередини, через невідомі йому причини.

- Щоб серйозно, то ні, але було декілька - так, суто для розваги, - хитро усміхнулася Рокса, уважно спостерігаючи за реакцією співрозмовника на ці слова.

Адріан нервово ковтнув: такої відвертості від дівчини він ніяк не очікував, а вона, схоже, повна сюрпризів. Він ніколи не зустрічав дівчат, які з легкістю погоджуються на одноразові стосунки заради власного задоволення, ще й так безтурботно про це розповідають. Він не думав, що в природі таке існує: такий спосіб життя, здавалося йому, - суто чоловіча прерогатива, а тут перед ним стоїть цілком впевнена в собі дівчина, яка робить такі заяви...

- Неочікувано, - визнав Адріан, прокашлюючись.

- Та чому ж, цілком логічно: кохання несе з собою надто багато проблем, щоб обирати його, а от отримувати насолоду, скинути зайву напругу - чудове рішення. Ніяких тобі зобов’язань, докорів совісті чи подібної дурні. Ти б хіба не хотів так? - хитро примружилася Рокса, виводячи хлопця на чисту воду.

- Ем... - Адріан навіть не знав, що відповісти на таке явно провокаційне питання. Звісно, він був не проти вкусити такого життя, проте в нього була Божена, тепер Ана - обставини складалися не найкращим чином для цього, можна сказати: він був їхнім заручником.

- Вибач, я щось не подумала, - одразу дала задню Рокса: вона запустила необхідний механізм і цього було поки цілком достатньо. Адріан точно запам’ятав її слова й вже сьогодні ввечері уявлятиме, як це скинути напругу з нею... - Ти ж один з щасливчиків, які таки знайшли своє кохання...

- Так, мені справді пощастило, - зовсім невпевнено відповів Адріан, відводячи погляд від тих сірих очей, які немов сканували його 
- душу...

- І як ви тут? - з усмішкою завітала до кабінету Ана через хвилин п`ятнадцять, давши трохи часу дорогим її серцю людям трохи розговоритися.

- Класно, у вас тут дуже цікава бібліотека, - з захопленням поділилася враженнями Рокса. - Я візьму собі щось почитати на ніч, якщо ти не проти? - вона легко висмикнула з рук свого обєкта перший том Трилогії, обпікши його легким дотиком своїх пальців.

- Звісно ні, - тільки й спромігся відповісти Адріан цій дівчині з такою невинною усмішкою, яка так западала йому в серце.

- Я рада, що тобі сподобалося, - задоволено посміхнулася Ана: схоже, ці двоє нарешті знайшли спільну мову.

- Гаразд, я, мабуть, піду збиратися до сну. Щось втомилася дорогою, - пояснила Рокса, поспішивши втекти в свою гостьову спальню, навіть не відповівши на побажання доброї ночі від Адріана: процес пішов, тепер йому потрібно трохи часу подумати на самоті.