Розділ 39

Нове життя починалося доволі епічно: спускатися по сходах з двома валізами біля опівночі було не вельми адекватною ідеєю.

- Ти куди зібралася? - здивувалася Ляля, яка якраз піднімалася зі своїм черговим кавалером, щоб лоскотати Ані нерви своїми стогонами.

- Я з'їжджаю, - гордо повідомила Ана, насолоджуючись реакцією колишньої сусідки.

- Посеред ночі? І хто тебе чекає? - зневажливо фиркнула руда.

- Хлопець! Бувай! - і не чекаючи на чергову отруту, Ана погуркотвла сходами вниз.

- Вважай, щоб він тебе не вигнав зразу! - донеслися слова Лялі, приправлені зловісним сміхом.

- Ана, куда ета ти собралася в такое время? - баба Таня як завжди на посту, не пропускаючи нічого повз свої запотілі скельця.

- Я з'їжджаю. Всього хорошого! - огризнулася дівчина й не озираючись, штовхнула важкі двері гуртожитку, залишаючи непривітне місце зі всіма його надто активними й допитливими мешканцями позаду.

Таксі, на щастя, вже чекало свою пасажирку, тож Ана майже не змокла від рясного літнього дощу, який приємно освіжав після денної спеки. Добралася вона до пункту призначення за лічені хвилини - мабуть, таксисту не терпілося закінчити зміну й повернутися до затишного дому. На крилах щастя Ана влетіла зі своїми чемоданами у фойє багатоповерхівки під трохи офігівший погляд швейцара, залишаючи на стерильній блискучій плитці болотисті доріжки.

- Добрий вечір, - мило посміхнулася Ана, в передчутті близькості свого сюрпризу. - Я до Роциша на двадцять п'ятий.

- Адріан Владиславович не попереджав про ваш прихід, - насупився швейцар, явно в шоці від неочікуваної гості. - Почекайте хвилинку, я зараз зателефоную.

- Не потрібно, - запевнила Ана, - давайте не будемо псувати йому сюрприз, - і застрибнула у ліфт швидше, ніж ошелешений охоронець порядку встиг щось заперечити.

Адріан сидів у своєму зручному кабінеті, насолоджуючись звуками дощу за вікном, які приємно розслабляли його, допомагаючи зосередитися над надважливим проектом. У понеділок він мав презентувати свої ідеї щодо розширення асортименту Globus Enterprises Unlimited на західному ринку й, за успішного виступу, його чекала можливість втілення своїх пропозицій особисто. Це означало прекрасні кар'єрні можливості у мегаполісному Лондоні чи безсонному Амстердамі - те, для чого він працював як проклятий цілий рік, виконуючи найменші доручення свого батька, який, схоже, врешті оцінив його старання, якщо довірив йому таку презентацію перед інвесторами.

Роботи залишалося ще багато, тож Адріан відчайдушно боровся з бажанням заснути, протираючи свої червоні від втоми очі, щоб таки закінчити хоч цей слайд. Від вирівнювання тексту його відірвав пронизливий дзвінок у двері. Годинник на ноутбуці показував першу ночі - не надто вдалий час для гостей. Кого це могло принести в такий-то час? Адріан, спробував проігнорити недоречні дзвінки, проте вони ставали все настирливішими, таки змусивши його вилізти з комфортного офісного крісла.

Зі злістю він відчинив двері, навіть не перевіривши, хто цей непроханий гість.

- Коханий, привіт! - блиснула чарівною посмішкою Ана.

- Привіт..! - сказати, що Адріан був в шоці -  це не сказати нічого. Він уважно розглядав трохи пом'яту й змоклу під дощем дівчину, пробуючи зрозуміти, що вона забула в його квартирі в такий час. Потім його погляд зупинився на її валізах і його кинуло в жар від неприємного, але, безумовно, правильного здогаду... Вона вирішила до нього переїхати...

- Так і стоятимемо в дверях? Не запросиш всередину? - Ана грайливо закопилила покусані від переживань губки, явно насолоджуючись враженням, яке її сюрприз справив на хлопця. Ну а що? Не тільки ж йому дивувати її чимось, вона теж може робити сюрпризи, та ще й які - один-нуль на користь Ани.

- Звичайно, проходь, киць. Я щось завис просто. Все гаразд, сонечко? - стурбовано поцікавився Адріан, включаючи закоханого до нестями хлопця.

- Батько дізнався про все, - випалила Ана, бажаючи чим швидше покінчити з неприємними спогадами. - Хотів, щоб я негайно приїжджала додому і залишилася там назавжди...

- Ого! - засмутився Адріан. - Як ти після того всього, сонечко?

- Та мені вже перейшло, - відмахнулася Ана, вдаючи недбалість, - я сказала, що не переїду назад до Львова. Він розізлився і залишив без нічого - типу розуму набратися, от я й зібрала всі речі й приїхала сюди. В гуртожитку залишатися більше не можу, не подавала документи, - винувато пояснила. - Ти ж не проти, якщо я в тебе поживу, котик?

- Звісно, ні, - холодно відповів Адріан, сподіваючись, що Ана не помітить, наскільки ця новина стала для нього холодним душем. Його пастка закрилася, впіймавши себе самого, догрався... Послати дівчину він не може - не тому його виховання вчило, принаймні не одразу, до того ж Ана потрапила у таку ситуацію значною мірою через нього...

- Дякую, коханий! Ти в мене найкращий! - Ана задоволено поцілувала його. - Я в душ, ок?

- Та, звичайно, сонечко. Вважай, щоб не застудилася, - турботливо настановив дівчину Адріан. - Почувайся як вдома, - додав з сарказмом, на який Ана тільки щасливо всміхнулася, сприйнявши його за щире побажання на початок їхнього спільного життя.

Почувши, як зачинилися двері ванної, Адріан з полегшенням видихнув. Та, схоже, бумеранг в житті працює на відмінно і його сюрпризи таки повернулися до нього у виді такого-от подаруночка... Одна справа, коли Ана час від часу залишалася на ніч, а на постійній основі - це могло приснитися йому хіба в якихось не вельми оптимістичних снах. І це ж треба, щоб їй якраз зараз приспічило з тим переїздом, коли він запланував собі нормальні два тижні дзену з роботою, відправивши свою дівчину до родичів...

Треба буде щось придумати з цим - твердо вирішив Адріан. Два місяці проживання разом він ніяк не витримає - надто вже затятий він відлюдник і навіть хороший регулярний секс тут не допоможе. Він обов'язково знайде вихід з цієї ситуації, інакше й бути не може, проте зараз треба не забувати бути зразковим коханим, інакше вся терапія піде коту під хвіст, а зриватися перед презентацією і наступними не менш важливими зустрічами аж ніяк не варто.