Розділ 36

Вперше прокинутися в обіймах коханого - незабутнє відчуття, це один з тих моментів, які хочеться назавжди зберегти в колекції найкращих спогадів, переглядаючи його у сумні хвилини.

- Добрий ранок, - ніжно прошепотіла Ана, торкаючись губами його ще сонної теплої щоки. Здавалося, їй ніколи не надоїсть розглядати кожну маленьку рисочку його такого дорогого обличчя, яке кожного дня вона вивчала з новим ентузіазмом 

- Ммм, - пробурмотів нерозбірливо Адріан, перевертаючись на інший бік.

- Сонечко, - легко потрусила хлопця Ана, дещо романтичніше уявляючи їхній перший ранок, - пора вставати. - У відповідь Адріан лиш сильніше загорнувся у м'яке покривало. 

"Ну й нехай", - подумала дівчина про себе. Буде час приготувати смачний сніданок, за який хтось вчора так переживав. Творог з фруктами? Яєшня? Вівсянка? Гранола? Вміст холодильника допоміг зробити вибір - нічого крім творогу й не вельми свіжого, судячи з запаху, молока там не знайшлося. Добре, що з вчорашнього навчального марафону залишилося ще трохи полуниць, які самотньо чекали своєї черги у кабінеті серед купи книг та конспектів - наслідки важкої ночі. Нашвидкуруч приготувавши свій фірмовий полуничний творог за маминим рецептом й ввімкнувши чайник, Ана вирішила знову спробувати щастя й таки розбудити Адріана, який все ще мирно спав, зарившись у численні подушки.

Цього разу вона знову почала з ніжних поцілунків, проте хлопець лиш легко відмахнувся, мабуть, прийнявши її за надокучливого комара. З таким тяжким випадком пробудження в своєму житті Ана ще не зустрічалася: члени її родини навпаки могли прокинутися від найменшого шороху, а тут навіть музика не допоможе, схоже. Хоча... Адріан з панічною відповідальністю ставиться до своєї роботи, тож, мабуть, не пропускає жодного дзвінка - зметикувала Ана й за мить ранкову тишу розірвав гучний рінгтон.

Адріан одразу спробував нащупати телефон на приліжковій тумбочці. Різко сів, стираючи залишки сну на очах.

- Привіт, котик, - озвалася Ана, кладучи слухавку й всідаючись поруч на ліжко.

- Привіт, - Адріан виглядав явно розгубленим, повільно пригадуючи, що робить дівчина в його досі холостяцькій барлозі. Йому знадобилося декілька секунд, щоб остаточно прокинутися й згадати весь ланцюжок подій, який вів до цього моменту. - Як тобі спалося, сонечко? - поцікавився він, ніжно цілуючи свою дівчину.

- Класно, але тобі походу взагалі супер, - хихикнула Ана, натякаючи на його неможливість залишити країну снів.

- Ну люблю я поспати, - визнав Адріан, накидаючи на себе домашній одяг. - Ну і ти не з тих, хто дасть проспати щось важливе, киць, - тепло всміхнувся хлопець, повільно спускаючись в кухню-їдальню. -  О, хтось приготував мені сніданок! Дякую, сонечко! - він вдячно пригорнув дівчину до себе, забираючи тарілку.

Не звернувши уваги на здивований погляд Ани, він дістав якийсь дивний прилад та аналогічну тарілку з ближньої шафки. Схоже, це була вага: на табло заблимали якісь цифри, які, схоже, геть не влаштовували Адріана, адже той одразу дістав чергову упаковку творогу з холодильника, досипавши його вміст на тарілку, аж там зовсім не залишилося вільного місця.

- Котик, а нащо ти це робиш? - розгублена Ана мусила це з'ясувати.

- Щоб дотримуватися графіку харчування - там всі порції по грамах розписані, - без проблем пояснив Адріан, не розуміючи здивування дівчини. - Без цього у спорті нікуди, - він повернувся до чайника, чаклувати над якимось напоєм, яким явно не був чай, а щось радше ближче до молочного шейка.

Та, Адріан був повен сюрпризів, про які Ана лише починала дізнаватися. Виявляється він був справжнім педантом, хоч пунктуальності чи сильної організації часу йому це не додавало. Порядок був для нього на першому місці, за яким йшло начищене звечора взуття і випрасуваний заздалегідь одяг. Клінінгові фірми він відверто не признавав, вважаючи, що з якісним прибиранням вони і близько незнайомі, лиш треба пильнувати, щоб не потягнули чогось з дому та й грошей здирають за свої явно переоцінені послуги. Гроші він уважно рахував, пересвідчуючись, що не витратив забагато на непотрібні речі, список яких був доволі великим. Адріан не був жадібним чи скупим, просто доволі економним, бо знав вартість грошей, які ретельно заробляв, пропадаючи на нескінченних зустрічах з клієнтами.

Ще він був просто помішаним на спорті: мінімум три тренування в тиждень, доповнені надто строгим меню з прорахованими до міліграмів порціями, які Ана все ще не навчилася нормально готувати. Інколи йому цього, схоже, було замало - і він закривався у міні-залі в квартирі, тренуючи витривалість на спеціальних тренажерах. Незважаючи на надмірну зайнятість як на таку коротку добу, Адріану завжди вистачало часу на свою дівчину - браку його уваги чи почуттів вона аж ніяк не відчувала.

- Як ти ставишся до романтичного вечора, завтра? - несподівано запропонував Адріан якось після пар.

- Емм, - здивовано закліпала очима Ана, неочікуючи такої пропозиції. - Звичайно, я тільки за! - засяяла щасливою посмішкою. - А чого ти раптом надумав?

- Та не раптом, просто завтра якраз місяць як ми зустрічаємося, - задоволено пояснив Адріан.

Чорт! Завтра ж чотирнадцяте! Як вона могла забути?! Хоча.. Ана ж ніколи спеціально не рахувала їхні дні разом, час з початку їхніх стосунків став для неї надто аморфним. Проте, було приємно, що Адріан звертав увагу на такі деталі, в ньому таки живе істинний романтик, що не могло не тішити Ану. Може, він справді давно вже спланував цей вечір... Серце дівчини затремтіло від солодкого передчуття. Невже, завтра всі її мрії можуть остаточно втілитися в життя, зробивши його просто досконалим..?

- Щось приготувати? - поцікавилася Ана, надаючи своєму обличчю просто щасливого виразу, стараючись непомітно ковтнути нервову слину, яка перешкоджала спокійному диханню.

- Хіба себе, - хитро підморгнув Адріан. - Про решту я подбаю, - запевнив хлопець, цілуючи Ану на прощання й залишаючи її на самоті з її приємними здогадами.