Розділ 34

Екзамен зі статистики видався доволі важким, особливо для Адріана, який вийшов з аудиторії останнім.

- Все гаразд, сонечко? - стурбовано поцікавилася Ана.

- Та, звичайно, - легко відсторонився Адріан, немов не бажаючи афішувати новий статус їхніх стосунків.

Ана ще перед іспитом встигла поділитися з Лізою щасливою новиною - тепер вони з Адріаном офіційно зустрічаються. Спочатку, та зовсім не повірила, гадаючи, що подруга видає бажане за дійсне, проте розповідь про організоване побачення на концерті ОЕ, схоже, переконали Лізу. Щоправда, багато ентузіазму вона все одно не проявила, пробурмотівши щось на кшталт - "це не надовго". Ана не розуміла такого ставлення Лізи до її особистого життя, але вкотре списала це все на легку заздрість.

- Йдемо пообідаємо? - запропонувала Ана.

- Зараз не можу, сонечко. Маю їхати на роботу, - винувато відмовився Адріан. - Можу підзвезти до гуртожитку, якраз в ту сторону їду.

- В тебе ж робота зовсім в іншій стороні, - здивувалася дівчина.

- Я до клієнта їду, в нього офіс на Дарниці, - пояснив Адріан. - Вже недовіряєш? - хитро посміхнувся.

- Просто скучила, - сумно видихнула Ана. Вона не бачила його всього день, а здавалося, що пройшла ціла вічність. Після того як вони почали зустрічатися Ана, схоже, ще більше прив'язалася до свого вже хлопця. Всю неділю вона марила їхніми поцілунками, згадуючи теплу м'якість його губ на своїх вустах, відлічуючи години до їхньої зустрічі. А Адріан всього лиш легко цмокнув її у щоку, вітаючись. Схоже, він ще недокінця звикнувся зі своїм новим статусом або для нього це мало що означало - цього Ана найбільше боялася. Зараз як ніколи вона починала розуміти, як почувався Даня, коли вона постійно сторонилася його, - карма - страшна штука. Та ні, Адріан так не поводитиметься, цього вона просто не витримає...

- Я теж скучив, киць. Просто сьогодні справді не вийде, а завтра ми проведемо весь день разом, обіцяю, - тепло всміхнувся Адріан, ніжно пригортаючи тендітну дівчину до себе.

Ана одразу відчула себе набагато краще: солодкі слова Адріана були справжнім бальзамом, а його теплі обійми - найкращими ліками від думок про самотність.

- Ходімо, сонечко. Підвезу тебе, - повільно повів дівчину до машини, гордо припаркованої перед самісіньким входом. - Хотів тебе дещо попросити, - почав він, заводячи двигун.

- Звичайно, сонечко, - без вагань погодилася дівчина, мимоволі зрадівши, що може бути чимось потрібною такому хлопцеві - кохання зробило з Адріана просто ідеального принца любовних романів.

- Можеш допомогти мені з вишкою, а то після сьогоднішньої статистики, я щось боюся, що завалю її по повній програмі...

- Без проблем, я залюбки, - загорілася цією ідеєю Ана, подумки подякувавши батьковій настирливості, який на канікулах добряче підтягнув її з цього предмету, пояснивши закарлючки інтегралів та дифрівнянь. Тепер це їй неабияк пригодилося. Правду кажуть, ніколи не знаєш, коли тобі щось знадобиться.

- Чудово, тоді завтра і заїду за тобою десь ближче до обіду, гаразд? - Адріан, схоже, навіть не очікував іншої відповіді.

- Та я можу сама під'їхати в бібліотеку, - відмахнулася Ана, не маючи бажання зайвий раз надокучати хлопцеві непотрібними транспортними перевезеннями.

- Та ні, - галантно заперечив хлопець. - Тим більше, думаю в мене вдома нам буде зручніше готуватися до екзамену, - подарував Ані свою хитру посмішку з легкими бісиками в очах, змушуючи її серце нервово закалатати. Невже він натякає на..? Так скоро?

Від цього Ані стало якось не по собі. По спині пробіг холодок, запускаючи захисний механізм страху, який швидко окутав її. Вона ще не готова до цього кроку. Звісно, Адріан приваблював її як ніхто інший і викликав у ній непідробне бажання, але не так скоро... Вони ж тільки позавчора поцілувалися вперше.

- Сонечко, просто повчитися. Не переживай, - поспішив заспокоїти її Адріан, повз увагу якого не пройшла різка зміна настрою дівчини. - Я не Данило. Я не буду тиснути на тебе й наполягати на чомусь, чого ти сама не захочеш, - запевнив Адріан, міцно цілуючи дівчину, стираючи цим усі її сумніви.



Адріан повністю дотримав свого слова. Вони справді сіли за книжки у його шикарному кабінеті, який звісно трохи програвав у вишуканості спальні, в якій Ана вже колись прокидалася. Згадка про ту ніч змусила її злегка зашарітися й відволіктися ненадовго від таблиці інтегралів, логіку якої вона якраз тлумачила своєму хлопцеві.

- Зробимо перерву? - запропонував Адріан. - А то мені вже голова розколюється від цих логарифмів, синусів, модулів, - поскаржився.

- Ну давай, - з радістю погодилася Ана.

- Ходімо на терасу? Ти ще там не була.

Ана пам'ятала її дуже примарно - як великий балкон з просторої вітальні, в яку вони зараз якось попали з кабінету.  Ця тераса була розміром з її колишню квартиру на Оболоні, тільки з набагато кращим видом: можна було побачити навіть затоку з людною набережною.

- Тут дуже красиво, - видихнула Ана, вбираючи в себе цю естетику навколо.

- Мені теж подобається, - прошепотів Адріан, обнімаючи її ззаду. Одним рухом він повернув дівчину до себе, припадаючи до її губ п'янким поцілунком. Кілька поцілунків потому вони опинилися на м'якому диванчику, так доречно розташованого серед вазонних зарослів. Він був пристрасним і водночас ніжним, стираючи усі бар'єри в голові Ани. Коли його жаркі долоні злегка опускалися на її бедра, малюючи на них незрозумілі узори, непомітно стискаючи, вона відчувала лиш приплив енергії й бажання міцніше притиснутися до нього, обхопивши ногами. Ніяких тобі докорів совісті, зайвих думок про не варто чи ще чогось такого. От що значить правильна людина - промайнуло між іншим у затуманеній почуттями голові дівчини. 

Несподівано, Адріан ніжно підняв здивовану дівчину, посадивши їй собі на коліна. Легко поцілував у куточок губ.

- Я ж обіцяв не спішити, - делікатно пояснив, хитро всміхаючись.

- Та я не проти якби, - з нотками розчарування відповіла Ана, почуваючись як маленька дівчинка, в якої відібрали нову іграшку.

- Ти ще не готова, сонечко, - ніжно погладив Адріан її неслухняні пасма, - не спіши. - Продовжимо? - подав він їй руку, допомагаючи встати.

- Звісно, - погодилася Ана, щоправда, думаючи, що хлопець має на увазі аж ніяк не нудну математику, а щось більш творче... Її лякала і в той же час дико подобалася реакція її тіла на Адріана, так немов воно чекало саме на нього, щоб розчаклувати його з довгого сну. Даня чуть бува не позбавив її цих прекрасних відчуттів, поставивши на ній штамп - фригідна. А вся справа була всього лиш у ньому - він був не тим, хто міг розпалити її кров та уяву. Це був Адріан, це завжди був він, це мав бути саме він. Так було задумано. Він поволі пробуджував її відчуття, настроюючи їх як струни, натягуючи їх до максимуму. Може, він це спеціально робив, демонструючи їй наскільки це класно - Ані було все одно. Вона була безумно вдячна йому за те, що він відчиняє їй двері у цей прекрасний світ почуттів.

Перерва не пішла Ані на користь - все сплуталося в голові й скоро Адріану б прийшлося їй пояснювати матеріал, а не навпаки. Вона пильно вдивлялася в хитромудрі позначки, намагаючись згадати їхнє призначення, а натомість бачила лиш обличчя Адріана, м'якість його губ, жар його долонь на своїх сідницях, який пропікав крізь тонку тканину...

- Вибач, - почервоніла вона, зніяковівши. - Думаю, сьогодні хороший репетитор з мене вже не вийде.

- Он-як, - перейшов на шепіт Адріан, ніжно цілуючи її у шию, відгортаючи з неї шовковисте волосся.

- Ти надто затуманив мені думки, - спробувала виправдатися Ана, всідаючись йому на коліна.

- Я це вмію, - хитро посміхнувся Адріан, відповідаючи на черговий палкий поцілунок своєї дівчини. - Але давай таки візьмемося до математики, не хочу завтра до неї повертатися.

- Та ну, - розчаровано промурмотіла Ана, коли Адріан ніжно посадив її у зручне крісло, яке, щоправда, було набагато менш комфортним, ніж його коліна.

- Може в мене грандіозні плани після завтрішнього екзамену? - заінтригував Адріан.

- Серйозно? - оживилася Ана.

- Цілком, тільки не забудь про зручний одяг, - наголосив він, беручись до прикладів.

- Як скажеш, - без зайвих запитань погодилася дівчина, включаючи режим другого дихання до хитромудрого сплетіння специфічної математичної логіки.

- Дякую, сонечко, - з полегшенням видихнув Адріан після кількох годин напруженої мозкової активності. - У тебе талант, знаєш. Я ніколи не розумів цієї алгебри, а тепер все немов по поличках розставлено.

- Ти перебільшуєш, - знітилася Ана від несподіваного компліменту.

- Вже пізно, - зауважив Адріан, - я б запропонував тобі залишитися, але не хочу спокушати твої принципи, - хитро посміхнувся. - Я завезу тебе, - ніжно поцілував в щоку, збираючи свої речі.

- Дякую, - трохи розчарувалася Ана, яка була аж ніяк не проти залишитися на ніч. Вона, поруч з Адріаном: засинає в його міцних обіймах і прокидається в них же від його п'янких поцілунків, а перед тим як поринути в сон... Але, може, він і правий, справді менше тижня зустрічаються, хоч їй здавалося, що вони разом вже цілу вічність.

- Знаєш, може, це звісно прозвучить дуже наївно, але мені здається ми надовго приклеїлися одне до одного, - тихо привідкрив завісу своїх почуттів Адріан, подаючи дівчині тренч. 

Він відчуває те, що й вона - тепер Ана була певна цього. Ці такі щирі його слова надихали її, підтримували й лунали на повторі в її голові навіть уві сні.