Розділ 33

Від почутого Ана аж закашлялася, одразу привернувши до себе увагу наглої офіціантки, яка одразу поспішила втекти - мабуть, не звикла до відмов, та чомусь дуже задоволеного Адріана. Він що знущається??? Проводить стільки часу з нею, а в самого значить дівчина є??? Втф?!

- Я, мабуть, краще піду, - одразу зібралася вставати з-за столу Ана, тікаючи подалі від свого супутника та самої себе, стримуючи вир емоції, який закручувався всередині.

- Чекай, - легко перехопив її руку Адріан, чомусь не відпускаючи її і нервово посміхаючись. - Я хотів сказати, - набрав додатковий ковток повітря, - ця дівчина - це ти...

Навіть якщо б Ані сказали, що зараз настане кінець світу, вона, мабуть, була б менш шокованою почутим. Ось так просто поставив перед фактом? А спитати, хоча б для годиться? Самовпевненості в собі йому, схоже, аж ніяк не позичати.

- Я вирішив не запитувати, - усміхнувся Адріан. - Ти б могла почати мене френдзонити, щоб я ще побігав за тобою, - хмикнув. Він знав, що тут був правим. Ана б просто так не здалася й добряче пригадала йому ті місяці, коли він вдавав, що не зауважує її цікавості в власній персоні. Незважаючи на свої сильні почуття, вона залишалася досить гордою дівчиною з відточеним відчуттям власної гідності, хоч яке іноді і давало збій. Це було однією з тих рис, які почали приваблювали його в ній, коли він краще подружився з нею. Ана зусиллями волі трималася останні місяці за цю їхню дружбу. Адріан знав, як її це виводить з себе. Це було видно. Будь-який натяк на дружбу просто бісив її, хоч вона з ввічливості й намагалася цього не показувати.

Ана все ще намагалася усвідомити все, що трапилося за останні секунди. Оцей красивий юнак-мрія, в білому поло з синіми рукавами та темних джинсах, - тепер її хлопець..? Все стало якось так просто, так, наче так завжди і було...  Так, немов нарешті вона могла видихнути спокійно... Вона відчувала легкий дотик його пальців, які тримали її на землі, на своїй вже спотілій від переживань руці. Тепер вона могла насолоджуватися цими дотиками, не крадучи їх потаємними долями секунд, яких Адріан переконливо вдавав, що не зауважував...

Не вірилося, надто просто все якось... Немов ціль досягнута, а що далі? Правду кажуть, в людей дві проблеми: хотіти й отримувати бажане - в обох випадках залишається невдоволення. Ось і зараз першочергове щастя поволі затьмарювалося туманними запитаннями, якими так любили дівчата виїдати мозок хлопцям.

- І чому ти саме зараз мені про це кажеш? - трохи з недовірою спитала Ана, з обережністю заглядаючи йому в очі, боячись віднайти там ознаки брехні, проте вони були дуже щирими.

- Це довга історія, - за мить відповів Адріан. - Якщо коротко, бо знаю: ти не відстанеш, то спочатку мені просто подобалося з тобою дружити, а потім це переросло в щось інше. Така відповідь тебе влаштує? - легко усміхнувся, допомагаючи встати дівчині, яка все ще не могла повірити до кінця, що це відбувається наяву, а не в одному з її міражних снів, які вона бачила майже кожної ночі.

Тримаючись за руки, вони падали разом у скляному ліфті. Це було найкраще побачення, яке Ана колись мала й вже було хотіла сказати про це тому, хто це все організував, але той випередив:

- Ти вибач, звісно, що все трохи не надто романтично вийшло. На першому побаченні обіцяю виправитися, - по-змовницьки підморгнув їй, відкриваючи двері своєї бехи, яку він завчасно припаркував саме тут. Не все так спонтанно, виявляється.

Вони мчали вечірнім Києвом, який палахкотів кольоровими вогнями, віддзеркалюючи внутрішній світ Ани, який теж світився кольорами веселки. Поруч сидів її омріяний хлопець, який час від часу відривався від шосе, переводячи ніжний погляд на неї. Вона ще не усвідомила всього, що сталося, хоч і здавалося, що так було завжди.

- Ти точно серйозно говорив тоді? - вирішила обережно перепитати Ана, прагнучи остаточно розвіяти настирливі сумніви.

- Звичайно, сонечко, - Адріан ніжно взяв її за руку. - Вибач, що заставив так довго чекати..

- Так чому саме зараз, тоді? - чомусь не могла заспокоїти своїх внутрішніх демонів Ана.

- Мені важко було признатися собі в тому, що ти більш, ніж подруга, - признався Адріан, відкриваючи душу, сподіваючись, що це допоможе його вже дівчині повірити у реальність цього.

- І коли ти це зрозумів? - дівоча натура Ани таки брала верх над здоровим глуздом.

Адріан видихнув:

- Та поступово якось, чим більше дізнавався, мабуть. Ан, досить. Не муч себе, - легко стиснув її холодні від переживань пальці. - Перше побачення розвіє всі твої сумніви, ось побачиш. Завтра я заїду за тобою о п'ятій, бери якийсь зручний одяг, - хитро підморгнув їй, припарковуючись біля гуртожитку.

- Гаразд, - трохи оживилася Ана, бачачи серйозні наміри хлопця щодо завтрашнього побачення.

- Гарних снів, Ан, - Адріан міцно стиснув дівчину в обіймах, ледь торкнувшись губами її м'якого волосся.

Кажуть, жодна дівчина не приходить на побачення вчасно, особливо на перше. Дотримуючись цього, Ана просиділа в телефоні зайвих десять хвилин, хоч зібралася завчасно. Будучи зразком пунктуальності, вона дещо боялася випередити Адріана, який полюбляв запізнюватися або списувати це на сильні пробки в столиці, що було цілковитою правдою. Київ стояв темно-червоними лініями на карті - вона перевіряла.

О 17:15 Ана збігала вниз сходами у своїх улюблених джинсах та новій білосніжній туніці під пудровою шкірянкою. Балетки цього разу вона замінила на зручні кремові, колись сніжно-білі, кеди - вчорашніх помилок вона вирішила не повторювати, бо мозолі сходитимуть ще добрячий тиждень. Адріан вже чекав її біля машини під заздрісні погляди прохожих студентів. Сьогодні він був у звичайній темно-синій футболці з незрозумілим світлим прінтом і джинсах такого ж кольору, з довгою білою трояндою у руці.

Серце Ани забилося сильніше, губи набули форми щасливої посмішки - він не забув про обіцяну романтику. І, варто додати, в нього це непогано виходить. Цікаво, що він ще підготував?

- Привіт, Ан, - поспішив Адріан обняти дівчину, простягнувши їй перед цим троянду. Тепер він робив це нормально, а не по-панібратськи.

- Привіт, - трохи схвильовано відповіла дівчина. Остання версія Адріана залишала на її серці надто великий трепет - ніжний, турботливий, обнімає так... Сьогодні, мабуть, ще й поцілує вперше - Ана мимоволі злегка закусила губу, задумавшись як це буде.. Троянда була просто величезною, а аромат перехоплював подих, заповнюючи собою весь простір салону авто.

- Як ти? Готова відпочивати? - весело спитав Адріан, звертаючи на ще непереповнене автівками шосе.

- Аякже, - без тіні сумніву заявила Ана, легко погладжуючи ніжні пелюстки троянди, немов бажаючи пересвідчитися, що та справжня. - А куди ми їдемо?

- Тобі сподобається, я впевнений, - хитро усміхнувся Адріан. - Не любиш сюрпризів?

- Та ні, просто трохи нетерпляча, - визнала Ана, яку ще з вчорашнього вечора з'їдала цікавість за сьогоднішнє побачення.

- Угу, є таке, - тепло посміхнувся Адріан. - Вчора ти наче по голках ходила, кожну секунду чекала, а може я зараз запропоную тобі зустрічатися.

- Еее, - Ана жартівливо штуркнула його праву руку. - Не гони з мене!

- Ну-ну, я ж жартую, сонечко, - одразу заспокоїв Адріан, не бажаючи зараз відповідати на тонну запитань "чому і як він таки наважився".

- Ми знову в Гулівер? - розгублено перепитала Ана, спостерігаючи як Адріан професійно запарковується на підземному паркінгу цього торгового центру.

- Ні, яка ж ти нетерпляча! - посміхнувся Адріан. - Просто далі - лише пішки, не буде де припаркуватися нормально.

- Ми на футбол? - здивувалася Ана, коли хлопець звернув у сторону Олімпійського. Якось вона не помічала, щоб Адріан сильно цікавився цим видом спорту. Тим більше, тут романтикою якось навіть і не пахне...

- Майже, - загадково відповів Адріан, подаючи якісь квитки металевій охороні, пропускаючи Ану всередину.