Розділ 32

По спині Ани пройшов неприємний холодок: ображений і злий погляд Дані пробирав до кісток, заморожуючи слова, які вона давно хотіла йому сказати. Хоча, що скажеш у такій ситуації? Вибач, що вибрала іншого? Зі сторони все виглядає, мабуть, доволі очевидно: вона з Адріаном, така щаслива, вони виходять з вагону першого класу, він галантно несе її валізу - слова тут зайві, проте Адріан, схоже вважав по-іншому:

- Світловський? Ну, привіт! - простягнув для привітання руку, яку Даня вдав, що не помітив. - Не сподівався тебе тут зустріти, щось надто часто і при геть випадкових обставинах ми пересікаємось з тобою, - продовжив Адріан, злегка притягуючи розгублену Ану до себе. При інших він не дозволяв собі такого, а цей її колишній чомусь діяв на нього як червоний прапор на роз‘ятреного бика - хотілося кидатися на інших, словесно звісно. Хотілося заявити свої права на цю дівчину й послати його куди подалі, нема чого йому так п’ялитися на неї. Його час вийшов, вже налапався її, хоч про це Адріан волів навіть не думати: як цей недоносок торкався її, тиснув на неї, смів щось вимагати. Напевно, він цього не знав, проте багато про що здогадувався, Ана надто відкрита книга, щоб приховувати такі речі.

- Та пішов ти! - процідив Данило крізь зуби, відвертаючись до дверей, бажаючи ніколи більше не зустрічати цих двох. Одного погляду на Ану для нього виявилося цілком достатньо: немов його знову ріжуть на шматки без жодного обезболення, а він наївний думав, що його алкоголе-геймерська терапія допомогла - фіг там!

Ана воліла провалитися під землю - так незручно вона себе ще ніколи не почувала. Цей погляд Дані... На мить, їй здалося, що вона побачила у ньому відображення себе, коли дивиться на Адріана, нещасний погляд слухняної собачки, яка робить все, щоб заслужити прихильність свого хазяїна. Була, щоправда, одна річ, яка неабияк здивувала дівчину, - поведінка Адріана. На якусь долю секунди вона навіть було подумала, що той ревнує, забувши, хто він такий. Але й справді, він так ніколи не поводився: по-власницьки поклав свою мозолисту долоню їй на талію, ніби вона завжди там розслаблено спочиває. Навіщо йому це? Ще й ніби спеціально так нахабно зачіпав Даню. Що він хотів цим продемонструвати?

Відповідь на своє питання Ана хотіла знайти на обличчі Адріана, проте воно не випромінювало жодних емоцій. Вона спробувала акуратно визволитися від його незрозумілих обіймів, однак у відповідь він тільки сильніше стиснув її тонкий стан - "не рипайся, мовляв". Дивуючись і насолоджуючись цим коротким моментом вони так і доїхали до  Львова.

Навіть коли поїзд зупинився, Адріан, не відпустив її, на превелику її радість. Він спокійно дочекався, не ворухнувшись, доки Данило залишить вагон і лише після цього забрав свою руку, яка встигла добряче загрітися, з талії Ани. "Невже це все просто показуха для колишнього?" - розчаровано подумала дівчина, яка вже встигла вкотре замріятися. 

Адріан галантно пропустив дівчину поперед себе, взявши її нелегкий багаж - Ана завжди брала з собою забагато речей, більшість з яких були просто про всяк випадок. Дівчина поволі спустилася на прохолодну платформу, шукаючи поглядом Даню, який вже давно розтанув у галасливому натовпі. Натомість вона легко знайшла своїх зустрічаючих: тата і Катю, яка вже чекала на неї з відкритими обіймами. Сестра стала ще дорослішою за той час, що вони не бачилися, і набагато веселішою. Схоже, новий бойфренд поклав кінець затяжним депресіям і це не могло не тішити.

- Привіт, - щасливо посміхнулася Ана, обнімаючи сестру й злегка киваючи татові, з яким вона зараз була у доволі напружених стосунках. З ним було важко ділитися чимось, не отримавши чергової порції критики чи відвертого нерозуміння,  а Ані, яка все чомусь очікувала на його підтримку, шукаючи постійні теми для розмов, які невпинно закінчувалися,  давалося це все важче.

- Добрий вечір! - галантно привітався Адріан, передаючи валізу батькові Ани. - Гаразд, я іду, - легко обійняв дівчину своїм фірмовим стилем під здивовані погляди їх зустрічаючих і злився з юрбою нещодавніх пасажирів.

- І хто ж це? І що сталося з Данилом? - не втримався від запитання батько, багатозначно хмурячи брови.

- Це мій одногрупник, - стримано відповіла Ана, проігнорувавши друге питання.

- Цікаво, і відколи це так в групі прощаються, - озвучив думки вголос саркастичним голосом батько, змусивши Ану ще більш зніяковіти.

Катя тоді не засипала сестру питаннями, розуміючи, що їй зараз не до того. Вона спокійно дочекалася вечора й, побажавши всім добраніч, поспішила влаштовувати справжній допит: їй просто нетерпілося дізнатися, що там сталося у тому потязі, адже, на відміну від надто заклопотаного своїми думками батька, вона зауважила як Даня вискочив як ошпарений з того ж вагона, що й Ана, матюкаючись під ніс.

- Ну, сестричко, я бачу ти часу там в столиці не гаяла. Давай, розповідай! - нетерпляче наполягла, вимикаючи світло.

- Та нічого такого, - спробувала викрутитися Ана й спихнути все на втому та непереборне бажання спати. Проте, Катя надто добре знала з якого тіста ліплена старша сестра  і цей трюк був одразу приреченим на провал. Ана навіть могла детально уявити гримасу на обличчі сестри від її слів до найменшої рисочки.

- Угу, аякже, - пхикнула Катя. - Ну не хочеш  починати, я допоможу. Ти розійшлася з Данею через цього красунчика?

- Та ні, ти що, - миттєво заперечила Ана й, подумавши хвилину додала: - Скоріше, я не зійшлася знову з Данею через нього.

- Знову? Оце вже цікаво! - захоплено прошепотіла Катя, нагадуючи про вухаті тонкі стіни. - Давай детальніше!

Ана піддалася цікавості сестри й розповіла про свої пригоди на любовному фронті, опустивши, звісно, епізод з лікарнею, за який їй чомусь все ще було трохи соромно.

- Ну ти даєш, Ан, - Катя явно не очікувала таких перипетій в житті сестри, зазвичай, це траплялося з нею. - Цей твій Адріан, мабуть, невдовзі запропонує тобі зустрічатися...

- Ти так думаєш? - з надією перебила Ана.

- Угу. Ну, сама подумай, нащо він тоді стільки часу на тебе витрачає, не просто ж так.

- Сподіваюся, - Ана все більше набиралася впевненості в цьому, переконуючи себе у бажаному сценарії.