Розділ 30

Адріан саркастично посміхнувся, вмить взявши ситуацію під контроль:

- Хлопець, та невже? Ти, мабуть, забула додати колишній, - самовдоволено вишкірився.

- Та ні, просто хлопець, - максимально щасливо заявила Ана, міцніше стискаючи руку Дані, який, схоже, геть розгубився й почувався явно не в своїй тарілці, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

- Серйозно? - насмішкувато підвів брови Адріан. - Сьогодні, що знову непарне число, що він твій хлопець?

- Ти це про що? - нахмурилася Ана, бачачи, що її план зазнав невдачі. Не на того напала, схоже. По спонтанному сценарію цей нахаба мав би зрозуміти, що він не єдиний хлопець у цілому світі й нема чого пір‘я розпускати, а потім вибачитися і залишити їх у спокої, мучачись на самоті зі своїми ревнощами. Звісно, про ревнощі вона, очевидно, загнула - звідки в цього куска сталі взагалі якісь почуття? Проте, міг хоча б піти звідси куди подалі, а не вперто мозолити їй очі.

- Ну як це про що, Ан, - Адріан ввімкнув нотаційний відтінок у своєму голосі, - по парних числах ти так переконливо сохнеш за мною, а по непарних тягне на ностальгію за старим?

- Та що ти собі дозволяєш, - почервоніла чи то від злості, чи від сорому Ана. Отак взяти й наглумитися над її щирими почуттями, якими він відверто насолоджувався, та ще й при Дані - та за таке вбити мало! - Забирайся звідси!

- Ти ж скучила за мною, - блиснув своєю осяяною посмішкою Адріан. - Як я можу так швидко піти, тільки ж прийшов, - безцеремонно всівся на стілець біля ліжка, позручніше вмощуючись, даючи зрозуміти, що він тут надовго.

- Гаразд, я піду, не буду вам заважати, - Даня різко висмикнув свою руку з полону колишньої, нагадуючи крижаним голосом про свою присутність, що, схоже, вже давно списали з рахунків. Неочікувана поява Адріана стала для нього холодним душем, який розставив всі крапки над і, заповнюючи незрозумілі прогалини у їхніх стосунках. Проблема була не в ньому, не у його поведінці чи необдуманих вчинках, за які він так відчайдушно розпинався, просячи пробачення, все було відверто прозаїчніше. Ані просто подобався інший і, схоже, це набагато більше, ніж банальна симпатія, якщо вона вирішила навіть повернутися до нього на зло тому іншому. Це було надто боляче просто усвідомлювати, а розбиратися зараз у деталях Даня не мав ні сили, ні бажання - недоспані ночі, повні переживань за кохану дівчину, яка, мабуть, вже ніколи не буде йооо, давалися взнаки. Найкраще, що він може зараз зробити, це просто піти подалі з цієї палати й пошвидше поринути у якесь забуття - швидкий рецепт для цього він вивчив на зубок.

- Дань, не треба, - смикнулася Ана за ним, наражаючись на чергову хвилю гострого болю, який люб’язно нагадав про недоречність різких рухів. - Залишся, будь ласка, - тихо попросила.

- Знаєш, розбирайся у своїх проблемах з ним сама, - кивнув він у бік явно вдоволеного Адріана, який з неприхованою усмішкою спостерігав за сценою, яка досягала своєї кульмінації просто в нього на очах. - Мене не вплутуй у це більше, з мене досить, - Даня рішуче направився в сторону дверей, зупинившись на мить вже біля них. - Поправляйся і бережи себе, - тихо озвався, прощаючись, востаннє ніжно поглянув на кохану, бажаючи закарбувати її образ у своїй пам‘яті, й гримнув дверима з іншого боку, залишаючи за собою напружену тишу.

Образа й злість перепліталися в скаженому танці, душачи Ану зсередини.  Вона боялася завдавати людям болю, надто важливим для неї був хороший настрій оточуючих, навіть якщо їй було не солодко від цього - така вже вона альтруїстична особа, а тут... Піддавшись власному егоїзму та бажанню своєрідної вендети, зіграла такий жорстокий жарт з Данею. А він її таки по-справжньому любив, прагнув зробити її щасливою, дбав про неї, а вона так йому віддячила... Він ж не винен у тому, що її угараздило прив‘язатися до іншого, та ще й такого, а от вона винна та ще й як. Це відчуття вини пробирало до кісток, запускаючи режим докорів сумління та алгоритм автоагресії з невід‘ємною частиною сліз. Проте плакати при тому самовдоволеному нахабі Ана не збиралася - навіщо давати зайвий привід для задоволення, тож силою волі закочувала зрадливі сльози назад і розпускала сором‘язливий рум‘янець.

- Як ти себе почуваєш? - вдаючи турботу, поцікавився Адріан, немов нічого й не трапилося.

Ана не відповіла, пильно розглядаючи відтінки білому на стіні навпроти, вдаючи, що ніякі звуки щойно не пронизали мовчанку.

- В тебе погано виходить вдавати байдужість, - хіхікнув хлопець. - Надто ти вже емоційна. До того ж, ти можеш мовчати, одного погляду на твоє обличчя цілком достатньо.

Ана вперто мовчала, тож Адріан продовжив:

- Замість злитися, ти краще б подякувала мені, що я нарешті вирішив твої проблеми з Світловським, - награним докором він зробив акцент на прізвищі, сказаному з особливою інтонацією, і тут дівчину просто прорвало.

- Подякувати? Ти серйозно?! Невже тобі вистачає наглості ще робити такі заяви, а? Це все через тебе! Через тебе я попала сюди! А Даня, - схвильовано ковтнула підступний комок у горлі, - він мене любить, турбується про мене. Яке ти мав право таке йому наговорити?? - знову перейшла на крик Ана.

- Ну як, все сказала? - незворушно спитав Адріан, вивчаючи бурхливі емоції дівчини. - Так-от, по-перше, ти тут через своє безвідповідальне споживання алкоголю. Це вже не вперше, а ти далі вперто продовжуєш пити, - перейшов на саркастично батьківський тон. - Ніяк не навчишся контролювати свої бажання як слід, а звинувачуєш чомусь усіх підряд, особливо мене, - скривив губи у багатозначній посмішці. - По-друге, ти егоїстична людина, яка використовує ширі почуття Данила для власної сатисфакції. Це нечесно і підло - потрібно було допомогти хлопцю. Та й тобі полегшив життя - не прийдеться тепер шукати якихось надуманих відмазок від його нав‘язливих залицянь. Впевнений, він більше не плекатиме ілюзій щодо тебе, принаймні не втілюватиме їх в життя.

Ана не вірила своїм вухам. Найгірше було те, що, як би це не було дивно, та певну рацію цей безцеремонний нахаба таки мав. Вона справді завинила перед Данею, підгодовуючи його примарними надіями, яким ніколи не судилося збутися. Вона почувалася ображеною і винною, дуже винною, - Адріан влучно натиснув на больові точки. Єдине, що їй зараз хотілося - це просто поглибше заритися у ковдру, сховавшись від усіх.