Розділ 27

Прокинулася Ана від жахливого нав'язливого запаху, який, здавалося, міг мерця підняти з того світу.

- Ну нарешті, - з полегшенням видихнула Ляля, забираючи банку з нашатирним спиртом від дівчини, яка зайшлася кашлем.

- Ти здуріла? - прохрипіла ще сонна Ана, тамуючи в собі рвотні позиви.

- Тебе годину добудитися не можна, навіть холодна вода не допомогла. Ти спиш вже більше п'ятнадцяти годин, мало що. Може ти знепритомніла чи взагалі, того? - виправдовувалася справді стурбована руда, що було геть не в її стилі.

- Ну і? - все ще відмовлялася включатися Ана. - Це привід мене нашатирем пічкати? - цей жахливий сморід, вона на кілометр не переносила, особливо після одного шкільного табору, де її випадково облили ним з ніг до голови - пожартували недоречно.

- Може в тебе алкогольне отруєння, а? А спитають з мене, як же мені тоді віддуватися? - пояснила свою вимушену турботу руда.

- Та й Бог з ним! Мені по барабану! - Ана відвернулася від нав'язливої сусідки й сильніше зарилася у подушки.

- Е ні! Так не піде, мала! Підйом! - голосно скомандувала Ляля, стягуючи ковдру.

- Та що тобі від мене треба? - обурилася Ана, натягуючи на себе покривало. - Я для тебе була пустим місцем, от і прекрасно. Нічого ж не змінилося!

- Заспокойся, мала, я ж не звір якийсь, - зовсім спокійно відповіла Ляля. - Бувають хренові дні, кому як не мені не знати... На ось, випий, полегшає, - простягнула дівчині якусь пілюлю разом зі стаканом води.

- Та обійдуся, - недовірливо махнула рукою Ана й одразу пошкодувала за цей різкий рух, який одразу відгукнувся протяжним стуком в голові і різким спазмом шлунка.

- Давай не випендрюйся тут, бери поки дають, - Ляля наполегливо простягла ліки.

- Дякую, - знітилася Ана, приймаючи допомогу сусідки, яка ще станом на вчора була для неї ворогом номер один.

- Так вже краще, - посміхнулася Ляля. - Тебе тут вже кілька годин чекає якийсь хлопець, нав‘язливий такий, дуже вже хоче з тобою зустрітися.

- Що ще за хлопець? - байдуже спитала Ана, ковтаючи ліки.

- Та не той же, через якого ти так набухалася, - огризнулася Ляля, яка, схоже, справді не в захваті була від наслідків алкоголю, саморуч підсунутого сусідці.

«Звісно, це не той придурок. Це ж очевидно. Навіщо наголошувати на очевидному?» - повільно заворушилися мозкові звивини Ани, відкликаючись фізичним і сердечним болем, привідкриваючи неприємну завісу незабутих вчорашніх спогадів.

- Я неодноразово пробувала його послати куди подальше, - продовжила руда, - але міцний горішок попався, - хмикнула. - Каже, поки не поговорить з тобою, нікуди не забереться.

- І хто це такий і що йому від мене треба? - втомлено видихнула Ана. У вухах шуміло, голова просто тріщала по швах, відмовляючись вмикатися хоча б на мінімальну потужність, а тут ще їй треба розбиратися з якимось нав‘язливим пацаном, замість того, щоб заритися у ковдру й просто вирубитися подалі від усього цього.

- Ну знаєш, мала, це вже твої проблеми. Розбирайся з своїм Данилом сама! - повернувши до свідомості сусідку, Ляля вважала, що на цьому її обов‘язок виконано й бавитися далі у доглядальницю вона не збиралася.

- Як ти сказала його звати? - вирішила перепитати Ана, не будучи певною, що крізь пелену шуму їй не причулося.

- Данило. А що, ти його знаєш? - зацікавилася Ляля.

- Це мій.. колишній, - прохрипіла Ана в подушку. От чого-чого, а цього їй зараз аж ніяк не бракувало... Вона була явно не в стані зустрічатися з ним зараз, а з‘ясовувати стосунки й поготів...

- Ну ти даєш, мала, - оживилася руда. - Походу, ти не така то й зануда, як здаєшся спочатку. І як давно він твій колишній?

- Слухай, давай не зараз, - огризнулася Ана. - Я тебе не сильно добре чую - це по-перше, а по-друге, мозок взагалі не варить, щоб говорити про щось.

- Оце тебе вставило! - здивовано вигукнула Ляля. - Перший раз таке бачу. Не дивно, що ти проспала стільки часу. Не парся, таблетка подіє десь за десять хвилин і будеш як огірок, - підбадьорила. - Так що давай, збирайся до свого ненаглядного, скільки можна тебе відмазувати. Він вже разів зо три сюди ламався.

- Він сюди заходив? - все ще в тумані спитала Ана.

- Я так розумію, ти ніфіга не чула... А знаєш, випий-но ще одну таблетку, - простягнула додаткову пілюлю руда, - в тебе тяжкий випадок.

- Та не поможе, - відмахнулася дівчина.

- Ще й як поможе! Пий, кому кажу, - скомандувала руда й Ана  підкорилася. - А тепер збирайся! - різко смикнула ковдру Ляля.

Повільно Ана вилізла з ліжка, намагаючись віднайти рівновагу, що їй вдалося лише з другої спроби.

- Ну ти й даєш, мала, - прокоментувала її пом‘ятий вигляд руда.

Вчорашнє святкове плаття виглядало просто жахливо, немов його хтось пожував, від нього несло міцним перегаром, як і від Ани. Макіяж розплився чорними засохлими плямами по всьому обличчю, а волосся заплуталося й було схоже радше на копицю пересушеного сіна. До цього всього, дівчину ще й хитало у різні сторони через тремтячі ноги, й вона ледь тримала рівновагу. І як вона в такому стані має ще з кимось говорити, тим більше вийти у коридор?

- Не парся, ще кілька хвилин, - заспокоїла Ляля, - поки переодягнися у щось нормальне й скористайся цими парфумами, - вона простягнула дівчині якусь скляну баночку. - Тут спеціальні інгредієнти, перебивають навіть перегар, - пояснила.

- Дякую дуже. Чому ти мені допомагаєш? - поцікавилася Ана, здивована такою різкою зміною поведінки стервозної сусідки.

- Це одноразова акція, - грізно попередила Ляля. - Просто бери і не задавай зайвих запитань.

Як би не сумнівалася Ана, але цього разу руда виявилася права. Вже за кілька хвилин, звуки навколо почали ставати все чіткішими, а головний біль поволі проходив. Чудодійні ліки якісь, та й годі! Дівчина лиш сподівалася, що цього ефекту вистачить хоча б до вечора, бо до стану овоча вона явно не горіла бажанням повертатися.