Розділ 25

Прокинулася Ана від надокучливого дзвінка будильника з закладеним носом та болем у горлі - схоже, вчорашні походеньки у підвал не пройшли безслідно. До поганого самопочуття додалися ще й спогади про вчорашній п‘яний дзвінок колишнього, який ще більш заплутав дівчину в її незрозумілих почуттях. Мабуть, варто поговорити про це з кимось, інакше можна й з глузду з‘їхати, перебираючи в думках всі ті причини через які вона розійшлася з Данею та ті неприємні аргументи, які стоять на заваді її стосункам з Адріаном.

Ана: привіт) треба поговорити... може зустрінемося в Аромі перед парами?)

З відповіддю Ліза не забарилася:

Ліза: звісно, чекатиму)

Цього разу з добиранням до університету Ані пощастило трохи більше й за півгодини до занять вона вже замовляла карамельне лате у затишному кафе. Ліза також не забарилася.

- Привіт, Ан! - обняла подругу. - Все гаразд?

- Привіт, дякую, що прийшла, - шморгнула носом Ана. - Та все ок, це так про особисте...

- Ясно, ну давай, розказуй, що там в тебе. Але спочатку скажи, де ти вже встигла застудитися так?

- А, та це таке, - відмахнулася Ана, відпиваючи ковток гарячого напою, який приємно зігрівав пекуче горло. - Душ прийняла, називається.

- Ти про той стрьомний підвал? - співчутливо поцікавилася Ліза.

- Ага, вчора мала нагоду з ним познайомитися. А ти звідки знаєш про це?

- Та Юля якось ділилася враженнями. Вона потім в найближчий спортзал записалася і користувалася душем там.

- Ухти! А це ідея! - повеселішала Ана, побачивши реальне розв‘язання  своєї проблеми.

- Дарую! - задоволено посміхнулася Ліза. - Так що там сталося, розказуй? - нетерпляче поквапила.

- Ой, - видихнула Ана й розповіла подрузі про вчорашню вранішню зустріч з Данею та його пізній дзвінок з вибаченням та зізнанням.

- Ого..., - задумалася Ліза, переосмислюючи останні новини подруги. - І крім того, я так розумію, тобі дуже подобається Адріан?

- Трохи, - знітилася Ана, явно применшуючи свої почуття до друга.

- Дауш, ну й вляпалася ти, подруго, - похитала головою Ліза, переключаючи увагу на своє капучіно. - Хоча, - задумалася на мить, - може все набагато простіше, ніж ти собі думаєш.

- Ти про що? - незрозуміла хід думок дівчини Ана.

- Ну... якщо тобі подобається Адріан, то нащо тобі Даня? Зваб цього Роциша та й діло пучком, тим більше, мені здається, ти йому не байдужа.

- Серйозно? - з надією спитала Ана. - Думаєш, він би хотів зі мною зустрічатися? - несміло додала.

- Думаю, та, - підтвердила мрії подруги Ліза, - він ж сидить з тобою, в кафе водить, на канікулах ви бачилися.

- Не знаю, - засумнівалася Ана, згадуючи одкровення хлопця про Божену. - А якщо йому інша подобається?

- Ну і? Він ж з тобою час проводить, а не з нею, - пхикнула Ліза. - Навіть якщо є, це ж легко можна змінити.

- Та хз, - все ще недовірливо ставилася до слів подруги Ана. - Якщо я йому не подобаюся, то не хочу нав‘язуватися.

- Не хочеш чи боїшся спробувати? - хитро примружилася Ліза. - Думаю ти не хочеш бути відкинутою, тому боїшся зробити перший крок, а Даня тебе і так любить і це тобі дуже довподоби, та?

- Мабуть, ти права, - після недовгих роздумів відповіла Ана. Вона це дуже влучно сформулювала. - І що мені робити, як думаєш?

- Та що що.. Красивий одяг, мила посмішка, легкий флірт - думаю Адріан швидко здасться. А цей.. Даня.. Ну переписуйся з ним далі, якщо хочеш, зайві компліменти та залицяння ще нікому не шкодили, - розклала все по поличках Ліза.

- Дякую за все, Ліз! Мабуть, так і зроблю, - з полегшенням видихнула Ана, допиваючи свій вже не надто теплий напій.

- Рости велика, - відмахнулася Ліза. - Тільки знаєш, сьогодні, напевно, краще не починай завойовувати Адріана - вигляд в тебе, м‘яко кажучи, не дуже.

- Знаю, - винувато кинула Ана, - розглядаючи своє обличчя через фронтальну камеру, яке світилося застудою, прояви якої навіть акуратний макіяж не зміг приховати.

З наступного дня семестр пішов як по маслу. Ана одразу скористалася порадою Лізи й записалася у сусідній спортзал - вона більше ніколи не ходила в той жахливий підвал. До готування нашвидкуруч на ледь теплій електричній плиті дівчина так і не змогла привикнути, тож повністю перейшла на сухі сніданки та вечері, йогурти, які, щоправда, іноді могли випадково розчинитися у загальному холодильнику на поверсі, та корисні перекуси сирими овочами та фруктами. Можливо, їжа й не була супер поживною чи ідеальним прикладом правильного харчування, проте задовольняла голод і не створювала зайвих проблем, яких і так завжди вистачало завдяки сусідці.

Багатообіцяюча Інна так і не з‘явилася, тож свої апартаменти Ана ділила лише з Її величністю Лялею та кількома тарганами, які час від часу з‘являлися в гості, а іноді й ненадовго прописувалися у них. До рудої Ана потрохи звикала й вже за тиждень не надто лякалася скрипучим пружинам, які частенько, хоч вже й ненадовго, таки виривали її з рожевих снів. Ці нічні пригоди дівчина почала сприймати як неприємний факт і просто ігнорувала, намагаючись не давати волю фантазії щодо того, що творилося всього за якихось кілька метрів від неї. На базікання Лялі вона звертала все менше уваги, регулярно заглушуючи їх якісною музикою. Загалом все відбувалося якраз так, як їй і обіцяли - вона привикла.

В університет же Ану тягнуло з подвійною силою. Він став для неї не стільки храмом знань як місцем милих побачень з об‘єктом своїх мрій. Адріан сидів з нею на усіх заняттях, які відвідував, іноді навіть підвозив до гуртожитку, приносив смачні перекуси - одним словом поводився так як ідеальний бойфренд. Проте ніяких квітів чи чогось більшого, ніж дружні обійми Ана так і не отримувала.

Данило ж продовжував заспамлювати і так забитий непотребом телеграм різними повідомленнями від банального "як справи?" до, здавалося, доволі щирих вибачень. Про той неочікуваний дзвінок він так ні разу й не натякнув, тож Ані залишалося лише здогадуватися наскільки запланованим та правдивим він був. В той же час переписка з колишнім добряче розважала дівчину, заповнюючи вільний час чимось цікавим та корисним для своєї самооцінки - завжди корисно прочитати між рядками наскільки ти потрібна комусь.