Розділ 24

Наступні пари пролетіли непомітно. Ана більше уваги приділяла своєму новому сусіду за партою та розмовам з ним, ніж конспектуванню нового матеріалу. Адріан виявився цікавим співрозмовником та допитливим студентом з сильною власною позицією, яку поважали навіть строгі консервативні викладачі. Дивно, чому вона раніше зовсім не зауважувала цього, вважаючи його неотесаним нахабою.

- Ан, ти йдеш? - витягнув її з потоку свідомості Адріан.

- Та, звісно, - заметушилися дівчина, складаючи речі до сумки. Нарешті цей важкий день позаду. Розклад у них ніколи не вміли складати, якщо вірити старшокурсникам, а цього семестру їх вирішили порадувати одразу чотирма парами поспіль.

- Не хочеш щось перекусити? - неочікувано запропонував хлопець. - У гуртожитку готувати, мабуть, не сильно ж зручно, - пояснив своє запрошення.

- Було б класно, - без вагань погодилася Ана. - Куди?

- Можна в Пузату, туди всі наші ходять.

- Можна.

- Якщо хочеш щось цікавіше, можу показати одне класне затишне місце, про яке мало хто знає.

- Навіть не знаю, - задумалася Ана. - Пузата дуже банально, давай краще в твоє місце, - яким би воно не було, це явно кращий варіант для побачення, ніж шумна студентська забігайлівка.

- Гаразд, - погодився Адріан, показуючи напрямок. За декілька хвилин він зупинився перед шикарним бізнес-центром навпроти одного з корпусів. - Ось і прийшли, - задоволено всміхнувся, спостерігаючи за здивуванням дівчини.

- Ти серйозно? Тут ж просто капець як дорого, напевно, - запереживала Ана.

- По-перше, тут цілком адекватні ціни, а по-друге, я пригощаю. Повір, тобі сподобається, ходімо, - кивнув Адріан, розвіюючи сумніви дівчини вщент.

Кафе бізнес-центру справді видалося на диво затишним, тихим та дешевим. Великий вибір страв, ажурний посуд, дерев‘яні столики з пурпуровою трояндою у керамічній вазі на білосніжній мереживній скатертині, м‘які зручні диванчики.

- Тут дуже красиво, - мусила визнати Ана, хоч і почувалася дещо не у своїй тарілці.

- Я ж знаю, - чарівно посміхнувся Адріан, - а ще смачно, - наголосив він, відрізаючи черговий шматочок стейка.

- Дякую, - зачервонілася Ана. Їй просто не вірилося, що вона зараз сидить на пізньому обіді чи то вже ранній вечері з таким хлопцем. Ще тиждень тому вона й подумати не могла, що він запропонує щось схоже. Це, мабуть, найкраще перше побачення в її житті, хоч і доволі несподіване, слід визнати, проте це робить її хіба щасливішою.

- Будеш десерт? - пропустив повз вуха надмірну ввічливість своєї супутниці Адріан.

- Хіба якщо собі братимеш, - знітилася дівчина, не бажаючи видатися надто зажерливою, хоч проблем з надмірною вагою у неї ніколи не було, чи наглою, користаючись з щедрості хлопця.

- Я так думаю, ти будеш тірамісу, - припустив Адріан, уважно розглядаючи засоромлену Ану своїми надто красивими зеленими очима.

- Як ти можеш так добре вгадувати мої бажання? - щиро здивувалася дівчина, сподіваючись, що він зможе прочитати й більш потаємні її бажання, ніж вибір десерту.

- Я читаю твої думки, - зарозуміло заявив Адріан. - А насправді я просто спостережливий. Карбонару часто замовляють любителі саме італійської кухні.

- А..., - розчаровано видихнула Ана.

- Як тобі в гуртожитку? Освоїлася трохи? - вирішив перевести тему хлопець.

- Та, - зам‘ялася дівчина, не бажаючи знову скаржитися, - важко сказати за день.

- Ти привикнеш, не переживай, - підбадьорив Адріан, перевіривши свій смартфон. - Вибач, але мені вже пора. Маю ще певні справи владнати перед спортзалом.

- Спортзалом? - чомусь здивовано перепитала Ана.

- Звичайно. Ти ж не думаєш, що моє шикарне тіло - результат лише хорошої генетики? - підколов Адріан зі своєю саркастичною посмішкою, викликаючи густий рум‘янець на щоках своєї супутниці. - Та ладно тобі, не червоній так.

- Я не червонію, мені просто жарко стало, - безрезультатно спробувала оправдатися червона як буряк Ана.

- Ага, - хмикнув Адріан, - гаразд, мені справді пора, - він нашвидкуруч обійняв дівчину й вийшов з кафе, залишаючи розгублену й невдоволену Ану на самоті зі своїми великими очікуваннями та нездійсненими мріями. Не так вона уявляла собі завершення їхнього побачення, не так...

Доплентавшись розчаровано до гуртожитку після виснажливих двох годин добирання в пік часу пік, Ана була вже геть знесилена. Проте, розслабитися й трохи перепочити їй ще було рано, адже попереду розбірки з Лялею для яких варто зібратися.

- Привіт! - кинула сусідці Ана, відчиняючи двері.

- І тобі! - задоволено відповіла руда, відриваючись від екрану останньої моделі айфона.

- Нам треба поговорити, - несміло почала Ана, всідаючись на своє ліжко.

- Нам? - недовірливо хмикнула Ляля. - Чи тобі?

- Мені з тобою, - відрізала Ана. - Що це таке вчора було?

- А.., - вишкірилася сусідка. - Тобі наукову дефініцію подати чи популярне відео краще продемонструвати? - зареготала зловісно.

- Перестань! Не смішно! Я мусила ночувати в фойє через тебе! - гнівно випалила Ана.

- Ти така кумедна коли злишся, мала, - саркастично зауважила руда. - І між іншим тебе ніхто не виганяв ж, спала собі б спокійно.

- Так я проснулася від твоїх..., - зам‘ялася дівчина, підшуковуючи потрібні слова, - стогонів!

- А..., - скорчила самовдоволену посмішку Ляля, - ти про це.. Що завидуєш? - хіхікнула.

- Та що ти мелеш! - засоромилася Ана, розуміючи, що розмова заходить у небажане русло.

- Тільки правду, - продовжувала у тому ж напрямку руда, - дала б краще комусь замість завидувати тут і корчити з себе неземну праведницю!

- Та як ти..! - запнулася від обурення дівчина. - Чому ти приводиш сюди хлопців, коли я сплю? Чому через твої стосунки я маю ночувати хтозна-де?

- Так, - враз посерйознішала Ляля. - Слухай сюди, мала. До мене будуть приходити коли я захочу і ті, хто я хочу. Захочу і твій вчорашній провожатий теж легко опиниться у моєму ліжку! Тому краще змирись і спи собі тихенько. Вважай вчорашній вечір чимось на кшталт бойового хрещення, - задоволено посміхнулася, бачачи який ефект її слова справили на нову сусідку, й додала, поки та була трохи в ступорі, - і не забувай, що ти тут на пташиних правах живеш, так що не заважай мені краще, - повернулася до свого смартфона.