Розділ 23

Ці звуки були цілком реалістичними й долинали вони з сусіднього ліжка, яке ритмічно погойдувалося, скриплячи у такт стогонам парі сплетених, не сильно прикритих тіл.

«Нічого не чуєш і не бачиш» - сонно спливли в пам‘яті Ани слова рудої. Вона й не підозрювала, що так швидко прийдеться згадати їх. Не бачачи іншого виходу, дівчина повернулася до стінки, накрившись подушкою,  намагаючись абстрагуватися від присутньої какафонії та відчуття бекстейджу якогось дешевого фільму для дорослих.

- Ах...малишка! Ммм.., - почувся повний насолоди хриплий чоловічий баритон.

- Да да да! Давай! - послідував за ним писклявий альт рудої, після якого наступила голосна віддишка неоцінених акторів.

Ана видихнула з полегшенням. Це нарешті скінчилося і тепер можна спробувати знову поринути у сон. Проте її надії перервав збуджений баритон: «Давай ще раз, я так скучив за тобою...», який одразу загубився серед голосних чавкань та скрипу незмащених натертих пружин...

Це вже був перебір навіть для ангельського терпіння Ани. Не довго думавши, вона схопила телефон з тумбочки, так-сяк накинула свій теплий махровий халат і вилетіла кулею з кімнати, відвертаючись до стіни, щоб бува випадково не розгледіти зайвих деталей оргії, випадковим свідком якої, вона вже успішно стала.

У коридорі було темно: відбій у гуртожитку ще ніхто не відміняв, тож прийшлося скористатися ліхтариком. Оце вона влипла, звісно! Скидатися по холодних невідомих коридорах вночі в самому халаті - так могло повезти хіба Ані. Добре, що вона хоч піжаму додумалася натягнути, а не ту тонку мереживну нічнушку - збоченців тут, схоже, вистачає. При згадці про причину свого пробудження дівчина аж здригнулася.

Звісно, ходити коридорами, яких вона не встигла вивчити, було не сильно розумним рішенням, проте що ж їй залишалося? Не слухати ж другий акт опери «Скрипучі пружини»! Десь в кінці коридору поверхом вище мало б бути просторе фойє з м‘якими диванчиками - згадалися Ані уривки розмови якихось дівчат з черги в туалет. Може там вдасться перечекати її несприятливі обставини, а може й передрімати, - загорілася ідеєю дівчина.

З невеликими проблемами диванчики таки знайшлися. Там було тихо й основне безлюдно, хоч і трохи холодно. Ана зручно вмостилася в куточку, сильніше загортаючись в тепло халата. За мить, сон таки здолав її, переносячи у безтурботні субтропічні краї.

Прокинулася дівчина, як їй здавалося, буквально за декілька секунд, від чийогось настирливого погляду, який вона відчувала на своїй замерзлій шкірі. Розплющувати очі Ана не поспішала, сподіваючись, що недоречний незнайомець ось-ось забереться звідси, проте час йшов, а він так і не збирався нікуди. Його присутність незмінно відчувалася у повітрі. До будильника, за прогнозами дівчини, залишалося не більше кількох хвилин, тож виставу пора було завершувати.

Вона повільно відкрила очі, звикаючи до денного світла, яке потрохи витісняло морок ночі.

- Привіт, - почувся їй стурбований, до болю знайомий голос.

Не може бути! Вона просто ще недокінця прокинулася - от її слух і жартує з нею. Цей голос ніяк не може належати Данилу. Таких співпадінь в житті просто не буває. Повагавшись мить, Ана таки повернулася до спостерігача її сну, наважившись поглянути на нього, щоб розвіяти свої абсурдні галюцинації.

Міраж тільки підтвердився: це був Даня власною персоною - трохи пошарпаний, дещо нетверезий, але тим не менше він.

- Що ти тут робиш? - роздратовано спитала дівчина, забуваючи про правила ввічливості й втискаючись у дальній куточок дивана.

- А ти? - відповів питанням на питання колишній.

- Ти, що за мною слідкував? - обурилася Ана, нервово вимикаючи недоречний будильник.

- Світ не крутиться навколо тебе, - втомлено видихнув перегаром Данило, - брат друга запросив на вечірку сюди. От і все. Справді, не очікував тебе тут побачити...

- Пфф... Не очікував він! - презирливо пхикнула Ана. - А де по-твоєму я мала опинитися після того, як ти вишвирнув мене з квартири? На вулиці?! - невдала ніч давалася взнаки, підвищуючи градус кипіння.

- Не перебільшуй, - заперечив Даня. - Я ж не хотів, щоб так вийшло. Чому ж ти не в кімнаті?

- В мене карма з сусідами! - розлючено пояснила дівчина. - Але тебе це аніскілечки не стосується! - додала, зібравшись йти.

- Вибач.., - неочікувано пролунав голос колишнього, ставлячи в безвихідь злість дівчини.

- Забий, - вже спокійніше відрізала Ана, - бувай! Пора збиратися вже.

- Тебе провести? - п‘яно запропонував Даня.

- Ти здурів! Кажу ж, бувай! - зірвалася з дивану дівчина й швидким кроком відправилася у свою кімнату, розминаючись з сонними студентами-зомбі, які повільно виповзали зі своїх тимчасових домівок до дефіцитних санвузлів.

Неочікувана зустріч з колишнім, яку аж ніяк не можна будо передбачити чи допустити раціональним підходом, остаточно розхитали тендітні нерви Ани, які все ще не отямилися після нічних пригод. Сердечна рана якраз почала затягуватися й дівчина майже не згадувала Даню після тієї новорічної вечірки, а після концерту з Адріаном, колишній взагалі випарувався з її думок. Ана була майже певна, що починає западати на Адріана, малюючи у своїй уяві їхні стосунки у недалекому майбутньому. Звісно, він ніколи свідомо не давав їй приводу для таких мрій, але добре розвинена фантазія дівчини легко могла домалювати потрібні деталі.

А тут вона знову зустрілася з Данею... Було щось у тому, як він на неї дивився, зазираючи своїми темними очима прямісінько в душу, - так можуть лише безнадійно закохані. І нехай він відчайдушно намагався переконати дівчину у своїй байдужості та житті з чистого аркуша, він все ще мав почуття до неї - у цьому Ана була певна. І цей, здавалося, незначний факт, конкретно потішив її самолюбство - завжди приємно знати, що ти бажана й кохана людина, нехай і не для того...

З такими думками Ана підійшла до своєї кімнати й вся романтика миттю вилетіла з голови, витіснившись спогадами нічної опери. «Ну нічого, зараз я їй влаштую!» - дівчина рішуче натиснула на дверну ручку, рвучко потягнувши трухляве облізле дерево на себе. Схоже, розмова відкладалася - Ляля міцно спала на своєму ліжку, згорнувшись калачиком - жодного натяку на вчорашні пригоди. Що ж, поговорить ввечері, не будити ж її... А зараз дівчині пора було чимдуш збиратися в університет, якщо вона не хотіла пропустити першу пару в семестрі.