Розділ 22

На збирання речей багато часу не прийшлося витрачати. Третій переїзд за півроку давався взнаки - пакування проводилося майже автоматично й усі манатки легко поміщалися у призначені сумки. Ана вже сумувала за затишком і свободою, яку подарувала їй ця квартира, яка стала першим справжнім дорослим домом для неї.

У двері постукали й серце застукотіло у ритмі ча-ча-ча. Це був її довгоочікуваний помічник, якого вона не бачила неповний тиждень, але за яким встигла так скучити. Цікаво чи думав він про неї на канікулах після останньої їхньої розмови? Чи не шкодує про своє зізнання?

- Привіт! - легко усміхнуся Адріан, по-дружньому обнімаючи дівчину як тоді в машині, розвіюючи тим самим її сумніви.

- Привіт! - з полегшенням видихнула Ана, вдихаючи його солодкий аромат.

- Все зібрала? - поцікавився хлопець, обводячи поглядом квартиру, над видимою чистотою якої, Ана мусила добряче постаратися. Постійний брак часу на прибирання під час семестру мав свою наслідки у вигляді присохлих шарів пилу на всіх поверхнях, з якими було важкувато справитися.

- Та ніби нічого не забула, - відповіла дівчина, передаючи Адріану сумки.

- Шкодуєш, що з‘їжджаєш? - він безпомилково вловив нотки ностальгії у її прощальному погляді.

- Трохи, - визнала Ана, - та й переїжджати в гуртожиток не надто весела перспектива, якщо чесно.

- Ого! То ти в гуртожитку тепер житимеш? Я й не знав, - винувато здивувався Адріан.

- Угу. Я хотіла на квартиру з кимось, але ніхто зі знайомих не шукає співмешканців собі, а сама я точно не потягну знімати, - призналася Ана.

- Може то й на краще, - запропонував оптимістичніший погляд на ситуацію Адріан, - скуштуєш справжнього студентського життя. Я б залюбки спробував, це ж незабутні відчуття молодості.

- Серйозно? - недовірливо підняла свої густі брови Ана. - Чому ж тоді такий прихильник гуртожицького життя віддає перевагу шикарному пентхаузу?

- Тобі так сподобалося моє житло чи просто приємні спогади від прокидання у моєму ліжку? - повернувся до своїх улюблених підколів Адріан з широкою саркастичною усмішкою.

- Та яке твоє ліжко! Ти взагалі про що? - обурилася дівчина.

- Та заспокойся, - нахмурився Адріан, - тобі варто навчитися нормально сприймати жарти, а то зриваєшся через кожне слово.

- Я не зриваюся! - роздратовано відрізала Ана, розуміючи, що її поведінка йде в розріз зі словами. - Давай поїхали вже.

- Як скажеш, - усміхнувся Адріан. - В який гуртожиток?

- Той, що на Троєщині.

- Ухти! Тобі буде цікаво, аж заздрю, - хлопець завів машину, яка за мить рвонула з місця, залишаючи затишний район цегляних дев‘ятиповерхівок далеко позаду.

- Як твої канікули? Відійшов від тієї зустрічі з Боженою? - обережно задала питання, яке ніяк не давало їй спокою, Ана, надіячись, що його, може, вже трохи відпустило... Хоч трішки, так, щоб він зміг зацікавитися кимось іншим - наприклад нею.

- Багато роботи було. Давай не будемо про це, - обірвав Адріан надто допитливу дівчину, цікавість якої до його особистого життя починала його дещо хвилювати й він не збирався розпалювати чи задовольняти її.

Зрозумівши, що відповіді їй не добитися, а додаткові запитання хіба роздратують новоспеченого друга, Ана вирішила змінити тему на щось безпечніше:

- Так чому ти не живеш у гуртожитку?

- Мама сильно була проти, не хотів її розстроювати. Крім того, з квартири набагато зручніше добиратися на роботу та й в універ.

- Ну та, доїзд з гуртожитків - то ще той екстрім, - погодилася Ана. - А чому мама була проти кажеш? Вона ж доволі ліберальна ніби.

- Ага, - посміхнувся Адріан, - але вона дуже переживає за свого єдиного синочка, а гуртожиток, на її думку, негативно впливатиме на моє навчання й поведінку загалом.

- Ого! Я б і не подумала, - визнала Ана.

- Тим не менше, я час від часу навідуюся в гості до знайомих туди, навіть ночував там - так що трохи знаю територію. До речі, ти замість когось ж поселяєшся туди, та?

- Замість Юлі, а що? - стурбовано спитала дівчина.

- Та нічого, сподіваюся проблем з консьєржами не виникне, - відповів Адріан, припарковуючись біля старої недоглянутої дев‘ятиповерхівки, яка мала стати новою домівкою для Ани.

Дівчина зі страхом оглянула потрісканий, помальований різнокольоровими графіті фасад будинку, наважуючись зайти всередину.

- Не бійся, ти ще кімнат не бачила, - підбадьорив Адріан, галантно відкриваючи двері.

- Добрий день! - ввічливо привіталася Ана з старшою жінкою в окулярах, яка уважно читала якийсь гламурний журнал.

- Здраствуйте, дєвушка! Ви к каму? - бабушка зразу відірвалася від свого заняття, включаючи свій режим строгого поліцейського.

- Я до себе, в 710, - намагаючись виглядати якомога природніше, відповіла Ана, але бабу Таню так просто не провести...

- Штота я тєбя нє пріпомінаю, дєточка, - примружилася досвідчена консьєржка, скануючи дівчину поверх своїх запотілих круглих скелець, завдяки яким вона скидалася на жіночу версію кота Базиліо.

- Здраствуйте, баб Тань, - втрутився Адріан, подарувавши жінці одну зі своїх вишуканих посмішок.

- Адріан, здраствуй! Рада тєбя відєть, как ти? - схоже, вона й справді була рада бачити хлопця, якого легко впізнала. Мабуть, Ана таки недооцінила зорову пам‘ять натренованої консьєржки, яка легко могла б підпрацьовувати шпигуном під прикриттям, та галантність і знайомства Адріана, які могли творити справжні чудеса.

- Харашо, баб Тань, пасіб. Ви сєводня іщо красівєє чєм абично, ета прічоска вам очєнь ідьот - виглєдєте іщо маложе, - хлопець невимушено осипав компліментами жінку, під якими вона просто танула, настільки переконливо, що Ана в якийсь момент навіть відчула легкі уколи ревнощів від такої його надмірної уваги до просто консьєржки.

- Адріан, ти мне льстіш, - нарешті знітилася, хоч і награно, баба Таня.

- Да што ви, - відмахнувся Адріан, - всєво ліш гаварю што віжу. А ето, моя дєвушка Ана, - він одним рухом притягнув дівчину до себе за талію, так, що їй аж подих забило від несподіванки й гарячого тепла, яке розтікалося з-під долоні Адріана кудись донизу. - Ана нємного поживьот здєсь вмєста Юлі, харашо?