Розділ 19

- Ви щось рано, - безцеремонно привітався Адріан з батьками.

- Якраз вчасно, - мило посміхнулася його мама, - не познайомиш, синочку? - звернулася вона до відверто невдоволеного хлопця, відрізаючи йому шляхи до відступу.

Адріан зам‘явся, але таки відновив самовладання і, стиснувши зуби, вичавив з себе:

- Мамо, це Ана. Вона навчається зі мною в одній групі, - хлопець навмисно акуратно добирав слова, уникаючи слів «ми» та «моя», запобігаючи подальшим непорозумінням, які могли негативно вплинути на нього. - А це Валентина Іванівна, моя мати.

- Дуже приємно, - винувато всміхнулася Ана у відповідь, прагнучи чим пошвидше залишити цю дивну ситуацію позаду.

- Мені також, - схоже, вона говорила щиро, - я вже й не пам‘ятаю, коли Адріан мене знайомив з якоюсь дівчиною. Ти дуже красива, не дивно, що він звернув на тебе увагу.

- Дякую, - знітилася Ана, мимоволі задумуючись над сенсом слів жінки.

- Мамо, - строгий голос Адріана повернув дівчину до реальності, - не придумуй собі хтозна чого. Ана вже йде, - він перевів погляд, який наполегливо рекомендував  пошвидше піти, на засоромлену дівчину, яка почувалася явно не в своїй тарілці.

Прочитавши настирливе прохання в очах Адріана, дівчина поспішила відкланятися:

- Так, мені вже потрібно бігти. Приємно було з вами познайомитися.

- Не поспішай, - затримала втікачку Валентина Іванівна, - у нас якраз є вільне місце в ложі, ходімо з нами на концерт.

- Дякую за запрошення, - Ана запитально поглянула на Адріана, в очах якого просто палахкотіло «Не смій!», - але не думаю, що це хороша ідея. Мені справді потрібно йти. У мене...

- Дурниці, - перебила її жінка, - не шукай відмовок. Я бачу, коли мені пробують брехати й страшенно цього не люблю, - винувато усміхнулася вона. - Це у мене професійне. Тож ходімо з нами, мені дуже цікаво з тобою поближче познайомитися, - Валентина Іванівна взяла Ану попід руку й плавно потягнула до входу в театр під повний злості погляд Адріана.

Це був романтичний концерт саундтреків світових шедеврів кінематографу від неповторного оркестру Lords of the Sound, яким Ана насолоджувалася наповну у шикарній ложі батьків Адріана. Музика її улюблених картин повністю захопила її, витіснивши усі переживання й незручності, спричинені планам одногрупника на цей вечір. Його батьки були прекрасними співрозмовниками й легко перебивали неприємне враження від спілкування з їхнім синочком.

Адріан ж, схоже, справді мав власні грандіозні плани на вечір й, можливо, навіть на вільне місце у ложі, так легковажно віддане Ані його мамою. Увесь концерт він нервово оглядався по сторонах, щохвилини заглядаючи у свій телеграм нічного режиму, очевидно чекаючи якогось повідомлення. Він кілька разів пробував набрати щось, але стирав, так і не наважуючись відправити. Така дивна поведінка не оминула уваги Ани, час від часу відволікаючи її від споглядання прекрасного, як і постійне відсування свого стільця Адріаном подалі від неї, поки той не опинився аж на іншому кінці ложі.

«Невже я аж настільки йому неприємна, що він навіть всидіти біля мене не може? Чи, може, боїться, що хтось побачить нас разом?» - такі невеселі думки трохи псували враження від концерту, але Ана старалася не звертати сильно на них уваги. Після кількох додаткових виконань на біс концерт таки закінчився і всі відвідувачі заворушилися, як у мурашнику, поспішаючи забрати свій верхній одяг з гардеробних першими.

Валентина Іванівна пропонувала перечекати цей апокаліпсис на зручних місцях в залі, але Адріан безкомпромісно наполіг на виході, явно маючи якісь свої незавершені справи. Він швидко пробирався крізь натовп до гардеробних, невпинно шукаючи когось поглядом.

- Мене шукаєш? - почула Ана за спиною, врешті догнавши Адріана.

Хлопець одразу змінився на обличчі: розгублена злість уступила місце пристрасному вогнику в очах та ніжності, на яку Ана була певна, він неспроможний. «Цікаво, хто ж може викликати таку людяність у цьому типі?» - подумала дівчина з цікавістю, оглядаючись назад.

Це була блондинка, яка щойно зійшла зі сторінок чергового модельного глянцю. Довжелезні ноги, ледь прикриті обтягуючим кораловим платтям, третій, майже четвертий розмір, який виклично виступав з-під декольте, і недоречне доволі дитяче обличчя з майже непомітним макіяжем. Дуже цікаве поєднання: до такої фігури таке невинне ангельське обличчя не зовсім пасує, обличчя рудої стерви чи пустої блондинки-Барбі було б набагато доречнішим. «Не дивно, що ця дівчина з якоюсь прихованою магією в очах сіруватого відтінку, та тендітними рисами обличчя змогла зачепити кам‘яного Адріана», - з сумом мусила відзначити про себе Ана, змішавшись з натовпом, щоб могти непомітно спостерігати за цікавою розмовою.

- Думав, ти точно не пропустиш цього концерту, - зачервонівшись відповів Адріан, неочікувано підтверджуючи, що він таки має певні людські якості, як-от червоніти.

- Ти мене непогано знаєш, - з милою усмішкою відзначила дівчина, якій, звісно, ці люб’язні нетерплячі очікування Адріана їхньої зустрічі були приємними.

- Трохи вивчив, - задоволено відповів хлопець, викликаючи сумнів в Ани, що це взагалі він, - ходімо у ресторан, відзначимо нашу зустріч? - неочікувано запропонував він.

- Дякую, Адріан. Це, звісно, приємно, але мені пора, - хитнула вона головою в бік якогось високого шатена, який якраз підходив до неї з її елегантним чорним пальто.

- Я зрозумів, - сумно відповів хлопець, намагаючись приховати своє невдоволення. - Тоді спишемося? - з надією спитав він.

- Звісно, бувай! - легковажно відрізала дівчина, повертаючись до свого шатена.

Ана знала ці легковажно-байдужі нотки в голосі. Саме таким тоном вона багаторазово обрізала усілякі приставання Дані. Так звучала глибока безнадійна френдзона й дівчині на мить стало навіть шкода Адріана, який виглядав конкретно розбитим, хоч і не сильно здивованим. Видно, це не вперше з ним так. Тут він, мабуть, спіймав на собі жалісливий погляд дівчини: