Розділ 18

Ана мить повагалася, перечитуючи ім‘я абонента, але таки наважилася протягнути зелену слухавку в кінець екрану.

- Алло?

- Ана? - почувся по ту сторону мелодійний голос Адріана, заворушивши якісь невідомі клітини серцевої тканини. Вона вже й забула який приємний у нього голос, проймає до мурашок.

- Так. Це я, - несмілим, трохи тремтячим, чи то від хвилювання, чи від зайвого коктейлю, голосом відповіла Ана.

- Це Адріан. Не хотілось би псувати Новий рік, але сьогодні ж останній день грудня, а оплати за оренду квартири я так і не отримав.

- Ти серйозно? - ну він приколюється чи що?? Хто дзвонить через таке на самий Новий рік? Дякую, що хоч не за хвилину до опівночі. І як вона могла бодай на мить припустити що цей просто подзвонить побажати чогось приємного?

- Цілком, - Адріан, схоже, справді не збирався жартувати. - Я навіть приїхав на квартиру, яка виявилася закритою.

- Ну Новий рік ж якби, - спробувала бути дотепною Ана, але хлопець як орендодавець холодно продовжив:

- Я відкрив своїм ключем. Там залишилися лише твої речі, Ан.

- А чого це ти взагалі поліз туди? - розізлилася дівчина, опустивши основний меседж його слів.

- Ан, там лише твої речі, - незворушно повторив Адріан, чекаючи кілька секунд, щоб до дівчини дійшов сенс сказаного.

- В сенсі? - нарешті спитала Ана, боячись вірити у найгірше, про яке вона, з невідомих їй причин, навіть не задумувалася.

- Ну... це я мав би тебе питати. Одним словом, мене не цікавить, що там у вас трапилося, але оплата мусить бути. Зважаючи на наше знайомство, я можу погодитися на розстрочку у тиждень, максимум.

Ана мовчала, пробуючи переварити усю інформацію. Вона була готова просто розірвати Даню зараз і вирішила не тягнути з цим. Кинула трубку, буркнувши: «Угу, бувай», і відправилася на пошуки свого колишнього.

Під гарячу руку попався Марк:

- Де Даня?! - верескнула. Схоже алкоголь таки давав про себе знати.

- В туалеті. Заспокойся. Що тобі від нього треба?

- Забери від мене руки! - нервово відмахнулася Ана й почала різко барабанити в двері вбиральні. - Даня, виходь, негайно!!!

Нуль реакції, за винятком офігівшого погляду Марка, який явно думав, що хтось злетів з котушок. Ну й нехай, зараз Ані якось трохи все одно на всіх.

- Данило!! - перейшла на формальності. - Ти не зможеш там постійно ховатися! Якого *** ти не заплатив за квартиру ще й нічого не сказав???

Знову нічого. Ана вже була готова ногами грюкати в двері для більшої ефективності, але Рокса вчасно її зупинила.

- Що тут відбувається? Ан, заспокойся. Дані зараз не до розмов, повір.

- Що?! - все ще кричала Ана, не розуміючи багатозначних обмінів поглядів Рокси та Марка.

- Блін, Ана. Даня там в обнімку з унітазом, бореться з надлишком абсенту в організмі, а тут ти істериш.

- Добухався! - Ана нервово грюкнула ще раз об двері й побігла нагору. Сховатися подалі від усіх і просто не думати про весь цей кошмар і цих двох придурків, які так зіпсували її улюблений Новий рік.

Зникнути так просто їй звісно не вдалося. Вже за хвилину у двері стукали: спочатку Віка, потім Рокса з Веронікою, навіть Стас пробував щастя. Ана ж не хотіла нікого бачити й чути, невдовзі під впливом достатньої кількості алкоголю її бажання таки здійснилося - вона провалилася у рятівний сон.

Відкрила очі вона вже коли за вікном конкретно припікало сонечко, створюючи нав‘язливу ілюзію оманного тепла. Прокидатися після такої вечірки - завдання з нелегких: важка голова, яка працювала надто повільно, біль у суглобах від надто незручного сну, чутливість до запахів - все навколо було просто просякнуте нав‘язливим перегаром, якого вона вчора чомусь не помічала.

Телефон мляво через низький зараз акумулятора показував вже третю пополудні. «Оце Новий рік зустріла!» - роздратовано подумала Ана, повільно відновлюючи усі неприємні моменти вчорашнього дня. Власне відображення в дзеркалі повідомило ще одну невтішну новину - вирубитися з незнятим макіяжем було просто вишенькою на торті. Під очима, окрім звичних синців, виднілися острівці чорного порошку, який у попередньому житті був дорогезною тушшю. Вчорашні акуратні локони безнадійно заплуталися, частково прилипнувши до солоного обличчя, все ще припухлого після новорічних переживань.

Ана кілька хвилин пробувала якось освіжити свій вигляд, проте без хорошої косметички та гребінця, - це було майже нереально. Зробивши хоч якусь видимість нормального обличчя, дівчина відправилася на пошуки своєї сумочки з усім необхідним. Внизу панувала тиша, поки Ана не перечепилася через якісь недоречно залишені пляшки. Проте навіть цей грюкіт не розбудив нікого. Вона без проблем знайшла свою рятівну косметичку у передпокої і нарешті стала собою.

У вітальні та кухні Ана не натрапила на жодну живу душу, як в принципі і на якісь залишки їжі від вчора.

- Ей! - гукнула дівчина, вже трохи здивовано такій відсутності людей. - Є хтось?

У відповідь - тиша. І куди вони всі поділися? Ана знову піднялася нагору й, не сильно церемонячись зі стуком, почала зазирати у всі кімнати. Вони були порожніми. «Та ну! Не може такого бути, щоб вони всі поїхали, а її забули тут!» - переконувала себе дівчина, проте відсутність машин біля будинку, на жаль, не залишала сумнівів.

Тремтячими руками Ана дістала свій телефон і набрала номер подруги.

- Алло? - хтось явно не очікував дзвінка

- Рокс, ви де? - в передчутті найгіршого спитала дівчина.

- Ем, вдома, звісно, а що? А ти хіба ні? - хіхікнувши, після паузи додала Рокса.

Цей Новий рік щойно офіційно став найгіршим в житті Ани...

Наступні кілька днів в‘їдливий запах перегару та жахливої новорічної вечірки ніяк не полишав Ану. Здавалося, він став її другою шкірою і відверто відмовлявся змиватися будь-якими ароматами. З голови їй не йшов той удар сніжки від Дані та його болючий удар у спину з квартирою. Останній акорд від друзів, які «забули» її у будинку після вечірки взагалі було ударом у сонячне сплетіння, давши їй зрозуміти, що вона залишилася геть сама.