Розділ 16

Слова "розійтися" безперестанку відлунювали в голові Ани впродовж наступних днів, витісняючи всі інші думки. До екзамену готуватися було марно - не до того, тож дівчина вже майже змирилася з думкою, що отримає свою першу в житті четвірку.

Кілька разів вона пробувала поговорити з Данею про його ультиматум, але той навідріз відмовлявся обговорювати щось, поки вона не прийме рішення.

Ана ж постійно думала про ті його слова. Вибирати між тим, щоб почати з ним спати, і тим, щоб розійтися... Він сказав це без жодної тіні сумніву, наче для нього нічого не значили ті чотири роки стосунків, наче йому було глибоко всеодно чи хоче вона з ним спати чи ні.

Це дуже засмучувало Ану, водночас даючи зрозуміти, що Даня зовсім не такий легкий хлопчик, яким вона його вважала. Вона просто тягнула час, не бажаючи щось вирішувати й рубати кінці, хоч насправді вона прийняла рішення ще тоді, коли він тільки оголосив свій ультиматум.

Звісно, вона боялася собі признатися в цьому, адже це породжувало цілу низку складних для вирішення питань. Проте, ніхто не сміє ставити їй таких ультиматумів. Яка взагалі любляча людина поставить свою половинку у таку ситуацію, давши обирати серед двох, завідома програшних варіантів?

Ані це просто не вміщалося в голову, чергово ображаючи її особистість та запускаючи черговий спусковий механізм злості й зауважень до Дані.

Час йшов, екзамени здавалися: якісь успішно - якісь не вельми, а вдома й далі вперто панував режим радіомовчання. Наближалися довгоочікувані канікули, які мали розпочатися буквально за декілька днів до Нового року, який вони заздалегідь запланували зустрічати у Львові зі старими шкільними друзями.

Напередодні від'їзду Ани додому, Даня таки вирішив поговорити з нею на прощання, вимушений залишитися в столиці ще на день через недоречний екзамен.

- То що ти вирішила? - беземоційно спитав він. - Час вийшов вже.

Ана мовчала, потупивши погляд, розглядаючи цікаве мереживо узорів на килимі у вітальні.

- Ну? - хлопцю явно нетерпілося. - Ти будеш змінюватися?

Дівчина була вражена його відвертою холодністю та повним ігнором її почуттів, тож миттєво випалила:

- Ні.

- Ні? - перепитав Даня, передбачаючи таку відповідь, і в той же час надіячись на іншу.

- Ні, - вже твердіше підтвердила Ана, наважившись таки подивитися в його застиглі очі.

- Тоді ми розходимось... - Даня, розтягував слова, даючи можливість усвідомити їхній сенс дівчині й заставити її ще раз все обдумати.

Його обличчя випромінювало радше запитання, ніж ствердження факту про завершення їхніх стосунків.

Ана нічого не відповіла, даючи зрозуміти хлопцю, що рішення за ним.

Не привикши відступати від задуманого Даня видавив з себе:

- Якщо ти не хочеш змінюватися, тоді ми розходимось.

Ана хитнула головою й, стримуючи сльози, яким нетерпілося викотитися на волю, побігла вниз до таксі, яке вже чекало, щоб відвезти її на вокзал, подалі від усього цього.

Двері за нею з грюком зачинилися, закриваючи віконце надії у серці Дані, залишаючи його розбитим у мертвій тишині, яка відлунювала дифузною самотністю, що заполонила все навколо, проникаючи у кожне ядро атома його тіла...

Добравшись нарешті до дому, в якому вона була ще аж в кінці літа, Ана понад усе хотіла уникнути зайвих розпитувань своїх рідних й просто залізти у теплу ванну з легкою музикою у навушниках, щоб забутися й викинути з голови усі зайві думки. На жаль, так просто їй це не вдалося.

Її домашні справді скучили за нею й одразу накинулися з купою питань, очікуючи почути більш ніж вичерпні захоплюючі розповіді про студентське столичне життя.

Розпочала бабця з стандартного набору запитань — «як навчання?», «як сесія?», «а покажи заліковку», і тд. Ана глибоко дихала й намагалася спокійно відповідати на цей невичерпний перелік питань, які бабця, мабуть, довго готувала й не збиралася відступати без необхідних відповідей.

Тато продовжив, уточнюючи для себе, як для людини безпосередньо пов‘язаною з університетською освітою, тематичні плани деяких предметів, роблячи доречні й не дуже зауваження щодо їхнього вмісту. Ана терпляче витримувала натиск цієї лавини невичерпних запитань, не забуваючи в перерві між відповідями наминати пресмачні мамині налисники з вишневим варенням, за якими вона встигла неабияк заскучитися.

Смачна їжа робила своє, й дівчина почала відчувати приплив ендорфінів, які заповнювали її зсередини, потрохи розслабляючи.

- А Даня теж приїхав? - поцікавилася Катя, молодша сестра Ани й справжня прихильниця її хлопця.

Ана ледь не подавилася теплим какао від несподіваного запитання. І це ж треба було їй таке спитати? Вона тільки почала забувати про сьогоднішню розмову, тихо виплакавши всі сльози ще в таксі, і тут — на тобі. Дівчина відчула, як десь глибоко всередині забриніла якась серцева струна, відлунюючи душевним болем по всьому тілу.

- У нього завтра ще екзамен, - постаралася не видати своїх справжніх відчуттів Ана, посилаючи сестрі багатозначний погляд, який наполегливо просив утриматися від подальших розпитувань про Даню.

Катя, здавалося, все зрозуміла й ледь помітно хитнула головою сестрі у відповідь, даючи зрозуміти, що сьогодні ввечері вона хоче почути всі подробиці.

Перший ажіотаж щодо приїзду Ани поступово стихав, допит закінчився, й дівчина нарешті змогла усамітнитися й прийняти довгоочікувану ванну. М‘яка біла піна з бузковим запахом разом з Ланою Дель Рей творили чудеса - за півгодини в голові у дівчини залишилися лише слова пісень, поставлених на повтор.

Того вечора Каті таки не вдалося вдовольнити свою цікавість щодо любовних пригод старшої сестри, тож вона перенесла їхню розмову на ранок, витягнувши ще трохи сонну Ану на бранч в їхніх улюблених  Львівських круасанах.

- Розказуй, - почала Катя, відкушуючи шматочок хрумкого свіжовипеченого круасану з апельсином та шоколадом.

- Та нема що дуже розказувати, - похнюпилася Ана, з одного боку не бажаючи згадувати всі події останніх днів, а з іншого - маючи нестерпну потребу виговоритися.