Розділ 14

Даня спершу не звернув жодної уваги на дзвінок, зосередившись на зайвому одязі дівчини, проте дзвонили все настирливіше - так, що аж у вухах відлунював цей надоїдливий звук. Ана різко відсунулася й вислизнула з-під хлопця.

- Може таки подивишся, хто там? - тремтячим голосом спитала вона, поправляючи одяг.

До Дані не одразу дійшов сенс її слів. Він виглядав як розпашілий хижак, в якого посміли забрати здобич: важке дихання, вбивчий погляд у розширених зіницях, стиснуті від злості щелепи. 

- Бл**! Кого це чорти принесли? - хрипло матюкнувся, переводячи подих й направився до дверей. - Хто там? - буркнув, не впізнаючи стареньку бабцю в домашніх капцях по той бік дверей.

- Це я - Антоніна Сергіївна, ваша сусідка знизу.

Ще раз чортихнувшись, Данило таки впустив стривожену бабцю до хати.

- Ви мене топите, - одразу накинулася вона зі звинуваченнями, тільки переступивши поріг.

- Тобто? - зірвалася з ліжка Ана, забуваючи про ввічливість. - Ходімо перевіримо.

В туалеті справді був потоп. По іржавому стояку та частині стелі струменіла вода, яка встигла вже конкретно зібратися на підлозі сантиметровим шаром. Не дивно, що до сусідів знизу дійшло.

- Нас теж топлять, - огризнувся Даня до пані Антоніни, яка багатозначно оглядала квартиру, хлопця та трохи розхристану Ану.

- Це не моя проблема. В мене жахливі плями на стелі і не тільки. Треба все витирати, схилятися постійно. Мене спина вхопила, поки я це все робила...

- Добре-добре, я зрозумів, - безцеремонно обірвав сусідку Даня. - Ми тут квартиранти. Зараз зателефоную власнику й будемо розбиратися, а ви поки можете йти до себе. 

- Може не варто турбувати Владислава Ігоровича такими питаннями, - спробувала заперечити Ана, - самі дамо собі раду.

- Ні-ні, сонечко, в договорі було про це вказано, та й пан Владислав наполягав на цьому особисто.

- Та дзвоніть кому хочете, але ви мені нещодавній ремонт зіпсували, - роздратовано втрутилася сусідка. - Я буду чекати тут, поки ви це питання не вирішите.

- Антоніно Сергіївно, - якомога спокійніше, стримуючи свій гнів, почав був Даня, - йдіть до своєї квартири. Ми до вас підійдемо, як тільки приїде власник квартири. Заодно тих сусідів, що нас зверху топлять візьмемо.

Бабця пробувала щось заперечувати й незадоволено бурчати, але Даня акуратно відпровадив її до дверей й одразу поспішив зв'язатися з Владиславом Ігоровичем. Ану ж тим часом відправив справлятися з наслідками потопу.

Вода була брудно жовта з жахливим запахом заліза та іржі. Вона була на всій підлозі в туалеті та ванній. Ана конкретно задовбалася від, здавалося, нескінченного алгоритму присідання, витирання шматкою, викручування і тд. Її руки набралися того приторного запаху й увесь її святковий лук виглядав з кожним повторенням алгоритму все менш свіжим.

Десь за хвилин десять до неї приєднався Даня, який нарешті завершив усі свої телефонні дзвінки.

- Зараз приїде Адріан, він вже в дорозі, - повідомив хлопець, беручись допомагати.

- Адріан? - здивовано перепитала Ана. - До чого тут він?

- Так він ж завідує всіма такими питаннями, у Владислава Ігоровича немає часу на такі дрібниці. Він лише формальності залагоджує щодо квартири, а всім решта займається Адріан.

"Клас, ще тільки цього бракувало", - відзначила про себе Ана. Ледь не зробила найбільшу дурницю у своєму житті. Щастя, що трубу таки вчасно прорвало у сусідів, інакше вона б все життя шкодувала, мабуть. Так ще й цей нахаба зараз припреться у всій красі своїх повноважень.

- Я тоді йду переодягнуся в щось нормальне, - дівчина з жалем оглянула свій вже аж ніяк не доглянутий лук.

- Сонечко, - Даня затримав її за руку, наблизившись впритул до її розгубленого обличчя. - Дякую за прекрасний подарунок, - Ана відчувала його гаряче дихання на своїх вустах. - Ми раз два вирішимо цю недоречну ситуацію, - хлопець скреготнув зубами, - й обов'язково продовжимо.

Дівчина усміхнулася у відповідь, не видаючи свого страху й небажання оцього продовження.

Роздався черговий дзвінок у двері. Цього разу це вже був Адріан зі своєю широкою недоречною посмішкою, яка змінилася на саркастичну насмішку, перевівши погляд з часткового затоплення на романтичний святковий стіл.

- Привіт, - розпочав він, - бачу я, як і потоп, дуже невчасно навіть, - Адріан подарував ще одну свою єхидну посмішку.

- Привіт, - одразу проявив ввічливість в галантність Даня, - та нічого, просто такий собі подарунок на день народження.

- Он як! Ну тоді вітаю! - Адріан потиснув руку Данилу, - сподіваюся подарунок Ани був кращим, - він багатозначно підняв брови, пускаючи свої бісики прямо в дівчину.

- Так, вона просто чудо в мене, - обняв дівчину Даня, ніжно цілуючи в лоб.

Ана ж хотіла просто провалитися під землю. Цей багатозначний погляд Адріана, натяк на її подарунок, про який, вона була певна, він точно знав. Чому вона постійно попадає у такі незручні ситуації з цими двома?

Адріан з Данею зайнялися ліквідацією потопу та усіма цими виясняннями з сусідами, тож Ані не залишалося нічого іншого, ніж просто взятися за посуд на кухні. Хлопці доволі швидко з цим справилися, Адріан, виявляється добре вмів розрулювати такі кризові моменти.

- Адріан, може чаю з тортом? - по-дружньому запропонував Данило.

- Не відмовлюся, дякую, - Адріан по-хазяйськи розсівся на невеликому кухонному диванчику під відверто невдоволений погляд Ани, яка знову відчула себе третьою зайвою, думки якої ніхто не запитує.

- От і чудово, ти сідай, а я зараз - Даня відлучився, відповідаючи на чергове телефонне привітання від когось з родичів.

- Я бачу, ти таки серйозно почала ставитися до Дані, - задоволено відзначив Адріан, явно ловлячи кайф від розгубленості дівчини. - Таки наважилася, молодець. Даня ж оцінив, чи не так?

- Ти про що? - старалася не зірватися Ана, вдаючи повне нерозуміння. І як тільки цьому нахабі вдається так тонко відчувати її думки та читати усю ситуацію? Може він десь тут прихованих камер понаставляв? А що? Від цього кадра можна ж всього очікувати.

- Ну-ну, свята невинність, - знову єхидно посміхнувся він, скануючи дівчину з-під примружених очей. - Хм, так вас перервали на найцікавішому значить. Це ж треба! - саркастично гмикнув він, чекаючи зворотної реакції.

На щастя, Даня вчасно повернувся й всією дивною компанією вони таки взялися до торта. Хлопці щось перемовлялися між собою, але Ана їх не слухала, повністю заглибившись у свої думки.

Вона розуміла, що відкрила двері Дані й зняла з нього його обіцянку, а закрити їх так просто не вийде. Він, здавалося, тільки й чекав на це, й, нарешті, отримав бажане, яке так просто він не відпустить.

Ана ж зараз навіть не розуміла яким боком вона могла наважитися на таке. Що так затьмарило їй мізки? Зараз, сидячи за столом, вона не могла повірити, що збиралася зробити Даню своїм першим. 

Дівчина дивилася на нього й не відчувала жодного бажання, жодної магнітної тяги, оспіваної в романтичних баладах. Можливо це було справді не більше, ніж звичайною цікавістю спробувати черговий етап гри під назвою стосунки?

Даня здавався їй зараз якимось ну зовсім непривабливим у фізичному плані. Мабуть, вино вже повністю випарувалося з голови. Так, у нього було доволі красиве обличчя, але не більше, і то чомусь у пам'яті одразу зринали картинки вчорашнього незабутнього вечора, коли Даня не тямив себе від перегару.

Погляд Ани все більше звертав увагу на Адріана, який просто віддзеркалював силу й романтизований образ чоловіка. Навіть зараз у дуже навіть кежуал одязі його рельєфи м'язів давали про себе знати, виграючи різні мелодії, нагадуючи про досконалу фізичну форму, яку дівчина іноді мала нагоду спостерігати на заняттях фізичного виховання.

Ана переводила погляд з Адріана на Даню, стараючись не помічати тих разючих відмінностей між двома хлопцями, які все більше впадали в око. Помітивши нервовий погляд дівчини, Адріан хитро усміхнувся кутиками своїх привабливих губ й поспішив відкланятися, залишаючи закохану пару на самоті.