Розділ 9

Цієї ночі Ана довго не могла заснути. Вона постійно прокручувала усі події цього дня, намагаючись зрозуміти, як так сталося. Тепер вона житиме з Данею, хоч ще вчора навіть не розглядала цього всерйоз.

Чим довше дівчина над цим думала, тим більше схилялася до висновку, що у всьому винен Адріан. Він розхитує її нерви своїми недотепними підколами та натяками про штучність їхніх стосунків з Данею. Через це вона починає себе зле контролювати й чинить геть необдумано, щось доводячи цьому мажорові.

Таке враження, що Адріан це знає і спеціально провокує її постійно. Можна було б спробувати трактувати це як якісь схиблені ревнощі, але та різкість й холод, з якою він часто звертається до неї відкидає це абсурдне пояснення.

Вчора, коли його батько таки наполіг на тому, щоб відвезти Ану по дорозі додому, він просто взлився. Не в офісі, звісно, вже за кермом. Щось голосно говорив про недоречність такої уваги до простих орендарів, але з машини, незважаючи на її старання, таки не випустив. Всю дорогу він демонстрував холодне незадоволення та байдужість.

Адріан зупинив машину біля свого будинку, мовляв до себе вже пішки дойдеш. На прощання ж знову нагадав, щоб Ана ретельно доглядала за квартирою, що він обов'язково перевірить в кінці місяця.

Брр.. Дуже неприємний він тип. Кожен раз, згадуючи його, настрій дівчини ганяв по всій шкалі емоційних станів - від повної апатії до іскристої злості. Вона не могла забути його наглість тоді після вечірки і вчора, коли він практично змусив її до цього переїзду.

Якась раціональна частина Ани пробувала рухатися вперед і придумати як жити з цим всім як мінімум рік. Проте, розуміючи, що цілий рік - це просто гора часу, емоції знову захлистували її. Найрозумніше, що вона придумала перед тим як провалитися у черговий неспокійний сон, - це поговорити зі своєю кращою подругою Роксою.

Зранку, по дорозі до метро вона кілька раз набрала їй, але та настирливо була поза зоною. У месенджерах теж не відповідала.

"Дивно", - подумала Ана. Це геть на неї не схоже. Зазвичай Рокса одразу відповідає на повідомлення, адже постійно працює в  компі. Невже щось сталося?

Дівчина відкинула негативні думки. Це ж Рокса, з нею завжди все добре. Вона всіх переживе.

Задзвонив телефон. "Ось і Рокса", - задоволено всміхнулася Ана, але, на щастя, перевірила хто, перш ніж відповісти. Це був Даня.

З ним дівчина ще зовсім не була готова говорити. Не зараз. Спочатку їй треба розібратися з собою і всією купою своїх відчуттів. Їй конче потрібно обговорити цю ситуацію з кимось, інакше емоції можуть накотити у геть несприятливий момент.

По дорозі до корпусу Ана випадково натрапила на Лізу, яку так і не бачила з тієї злощасної вечірки. Чесно кажучи, вона в душі злилася на неї, за те що затягнула її на ту вечірку, але зараз не варто про це.

- Ліз, - оклинула Ана дівчину.

- Ооо, привіт подружко, ти як? - Ліза обняла дівчину, пильно вдивляючись в її обличчя. - Бачу, в тебе щось навалилося. Хочеш поговорити?

Ана видихнула з полегшенням. Хороша вона таки дівчина, даремно злилася на неї. Розуміє з пів погляду.

- Було б класно, якщо ти вільна.

- Це не так важливо. Ходімо!

- В майстерню? - хитро посміхнулася Ана, знаючи про слабкість дівчини до львівських солодощів.

- Давай, - засяяла Ліза, явно радіючи такій зміні у планах.

В такий час кав'ярня майже пустувала, тож дівчата без проблем зайняли найкращий столик біля вікна з м'якими диванами. Звідти відкривався казковий вид на Андріївський узвіз, окутаний вранішніми променями сонця.

Новоспечені подруги замовили собі по чашечці ароматного карамельного лате з шоколадним львівським сирником. Спочатку вони просто насолоджувалися довершеністю смаку відомих солодощів в  приємній тишині, яку порушував тільки звук приглушеного джазу. Першою розмову вирішила почати таки Ліза:

- Не тримай в собі, розказуй. В тебе такий вираз обличчя був, коли ми зустрілися, немов тебе зсередини щось роздирає.

Ана здивовано подивилася на дівчину - надто влучно вона все підмічала. Вона явно погарячкувала, складаючи свою не надто позитивну оцінку Лізи як людини, не кажучи вже про можливість їхньої щирої дружби.

- Не бійся, все між нами, - заохотила Ліза й Ану просто прорвало.

Вона розповіла їй про своїх жахливих сусідів, які постійно чимось дістають її, про пропозицію Дані щодо переїзду, про наслідки надто бурної вечірки, знайомство з Адріаном, підпис договору з його батьком... Ана вилила свою душу до останньої краплинки, відчуваючи як їй помалу стає легше дихати, неначе вона скинула важелезний тягар, який її сковував.

Ліза ж сиділа явно завантажена, намагаючись переварити такий об'єм інформації, щоб змогти щось порадити подрузі.

- Ліз? - стривожено поцікавилася Ана, дивлячись яке враження справила її розповідь на дівчину. - Все гаразд?

- Та-та, просто думаю. Це все звісно дуже цікаво й заплутано, але ти маєш розставити все собі по поличках, інакше можна й з глузду з'їхати.

- Знаю, - похнюпилася Ана, - але я без поняття, що з цим робити.

- Так, стоп. Давай все по-порядку. Розберемося зі всім, не переживай, - підбадьорила Ліза. - Чому ти так проти спільного життя з Данею, це ж просто супер варіант, зважаючи на твоїх теперішніх сусідів? Чого ти боїшся?

- Ну.. це серйозний крок. Батьки явно не зрозуміють...

- Давай не про інших, а про тебе спочатку поговоримо, - перебила Ліза, яка, мабуть, захоплювалася психотерапією - так професійно у неї це виходило. - Так чому ти не хочеш?

- Він буде приставати постійно, - видавила з себе Ана.

- І це все? - Ліза явно не очікувала такої відповіді.

- Мабуть...

- А що у цьому такого страшного? Ти ж розповідала, що ви жили разом у затоці і все було просто супер...

- Так це ж був тиждень, а тут це надовго...

- І? - Ліза зовсім не розуміла до чого хилить її подруга, але старалася цього не показувати.

- Він буде постійно приставати, - повторила Ана, - я не зможу постійно знаходити якісь відмовки.

- Ем... - Ліза на мить розгубилася, - а що в тому поганого? Видно, що ти його приваблюєш, хлопець хоче тебе. Що не так?

Ана почервоніла й зам'ялася якось, не знаючи, що й відповісти. Не пояснювати ж Лізі, що...

- У вас ще не було? - здивовано, але цілком спокійно спитала вона.

Ана похитала головою, явно не комфортно почуваючись від розмови на такі інтимні теми.

- Ясно.. Ти не хочеш чи він тобі просто не подобається в тому плані? Сорі, за такі питання, просто не дуже розумію.

- Та все ок, - набралася сміливості Ана, - просто не можна.

- Чому? - м'яко всміхнулася Ліза.

- Ти будеш сміятися, - нервово смикнулася Ана, яка ніколи не розповідала цього. - Ми ж неодружені, це гріх, - несміло пром'явлила дівчина.

Ліза й не думала сміятися, тож Ана видихнула з полегшенням.

- Ан, я розумію, що ти переживаєш за це. Але ти сама в це віриш?

- Ну, мабуть, - насправді Ана не була впевнена, що так правильно, просто боялася по-іншому, - я просто боюся. Це дуже важливо для мене, розумієш. Хочу, щоб це було з тим самим.

- А Даня хіба не є таким для тебе? - розгублено спитала Ліза. - Ти ж сама розповідала, що він вже заводив мову про одруження. Ви разом вже три роки. Здається, він справді серйозно налаштований, хіба ні?