Розділ 8

З трансу Ану вивело неочікуване запитання, поставлене Данилу:

- Ви самі чи з подругою?

"Треба тікати звідси чим пошвидше", - думала дівчина, але було вже запізно. Її скоро б догнали, і тоді запитань було б вже набагато більше.

- Та ні, з дівчиною, - видно було, що Даня гордився цим, - Ана, кохана, підійди познайомся.

Мишоловка закрилася, спіймавши сіру мишку Ану. Вона мусила повернутися й подивитися на цього нахабу. Дівчина відчувала його пекучий погляд на своїй спині. Впізнав чи ще ні? Варто одразу сказати Дані, що вона вже знайома з цим мажорним козлом чи вдати, що бачить вперше?

Часу на роздуми вже не було. Треба грати на повну.

- Приємно познайомитись, Ана, - дівчина плавно обернулася, простягаючи хлопцю руку.

Він переодягнувся й виглядав тепер швидше як байкер ніж водій бехи: темнокоричнева шкірянка, темні джинси, біла обтягуюча майка й останній штрих - темні капельки, які він навіть не подумав зняти з ввічливості досі.

- Дуже приємно, Адріан, - він широко посміхнувся й міцно стиснув тремтячу долоню дівчини. - Ви когось мені дуже нагадуєте, - хитро примружився він, відкриваючи свої очі, в яких стрибали бісики.

Від доторку його теплої долоні, Ану ніби вдарило струмом. У ній парувала ніжність, а пальці додавали відчуття справжньої сили, які явно вміли викликати ще більший спектр відчуттів. 

Вона на мить зосередилася на цій однобічній електриці, але, впіймавши його задерикуватий погляд, скоро взяла себе в руки. Не розкисати ж їй тут перед цим... Тим більше Даня на це все дивиться. Одразу чомусь згадалися наглі слова Адріана про те, як Дані не повезло.

Ану охопила злість: "Ну-ну, ще подивимось хто кого, зберися Ана". Вголос вона швидко знайшла, що відповісти:

- Навряд чи. Можливо, Наталі Портман, кажуть, я дуже схожа на неї. - Ана всміхнулася у відповідь й різко висмикнула свою руку. 

Вона підійшла до Дані й пригорнулася до нього під скептичний погляд Адріана, який явно не вірив у справжність її почуттів.

- Адріане, то ви покажете нам квартиру? Ми ж за цим приїхали сюди, - Ана вирішила зрушити справу з мертвої точки, щоб пошвидше розібратися з цим всім. Щоправда як виплутатися з переїзду з Данею вона все ще не знала.

Натомість Даня був приємно здивований таким несподіваним інтересом дівчини. Невже вона таки погодиться на переїзд? 

Всю екскурсію невеликою двокімнаткою та дорогу до неї, Ана поводила себе точно так як він мріяв: ніжно пригорталася до нього, час від часу легко цілувала або просто торкалася, та ставила Адріану безліч запитань щодо житла. 

Даня був на сьомому небі від щастя. В думках він вже сотню раз подякував своїм гуртожицьким сусідам. Давно треба було взяти ситуацію в свої руки, дівчата справді це обожнюють. Навіть Ана одразу почала до нього по-іншому ставитися, достатньо було просто знайти спільну квартиру. Даня бачив причину зміни поведінки своєї дівчини саме в цьому, не підозрюючи, що це зовсім не так. Раптом у нього задзвонив телефон, і він, вибачившись, відійшов в іншу кімнату.

Спочатку Ана й Адріан просто стояли мовчки, переглядаючись. Він дивився на неї все тим же скептичним насмішкуватим поглядом.

- Ви така гармонійна пара, - почав він знущатися. - Видно, що справді кохаєте одне одного. 

Ана почервоніла, зрозумівши його натяк на несправжність її почуттів. Як він сміє? Даню вона справді любить, можливо не так як він її, але тим не менш. Вона просто не любить виставляти це на показ, але це не причина постійно тикати їй цим.

- Так, нам пощастило, - щиро всміхнулася вона, намагаючись щось доказати Адріану й собі також.

- Особливо Дані, - продовжив Адріан, не звернувши увагу на її виправдання. - Так цікавишся житлом, молодець. Думаю, ти добре за ним приглянеш й батько не матиме претензій. 

Ана відчула, що починає закипати. Бути домогосподаркою - її особистий кошмар. Вона не любила тратити час на прибирання й робила це вже тоді, коли це починало її дійсно набридати: коли закінчувалися чисті тарілки, коли не було чистої пари білизни, коли вона помічала багато пилюки на тумбочках. Наймати квартиру у педантів, помішаних на чистоті, - та ніколи в житті. Вона порахувала до десяти про себе, шукаючи дзен.

- Ми ще не вирішили щодо житла, - вичавила з себе усмішку вона. - Потрібно обдумати інші варіанти.

- Інші варіанти житла чи відмазки від переїзду? - хитро примружився Адріан.

"Бляха", - вилаялася Ана про себе. І як в біса йому це вдається? Телепат справді чи, може, вітчизняний Едвард Каллен? А чим чорт не жартує? Він і справді блідий як вампір. Проте розмову, якщо це можна так назвати, Ана старалася підтримувати невимушено:

- Звісно, житла. Хто ж не захоче жити зі своєю коханою половинкою? Просто не всім щастить її знайти, - спробувала вколоти його дівчина.

- В когось просто може бути багато половинок, не варто недооцінювати молодість, - підморгнув він, пропускаючи Даню в кімнату.

Хлопець одразу пройшов до Ани, обійнявши її за талію. 

- Сонечко, мені дуже шкода, але мені терміново треба їхати. В гуртожитку проблеми. У мою кімнату вибили двері. Хлопці кажуть, якісь речі пропали. Мушу їхати розбиратися. 

- Ого, звичайно їдь. Сподіваюся все добре, - захвилювалася Ана. Ще тільки цього бракувало.

- Вибач, що так вийшло, кохана. Буду їхати. 

Даня вже зібрався вставати, як згадав одне важливе питання, яке його турбувало:

- Сонечко, як тобі квартира? Сподобалася?

Ана розуміла, що від її відповіді багато що залежить. Адріан, мабуть, це ще краще розумів, двозначно посміхаючись.

- Так, тут дуже затишно. Непоганий варіант. А тобі?

- Мені дуже сподобалася. Набагато краща за всі попередні.

- За всі попередні? - здивувалася Ана. Це що ж виходить, Даня вже переглянув не один варіант і зупинився саме на цій?

- Так, кохана. Я вже оглянув кілька квартир. Хотів показати тобі лише найкращий варіант. 

Даня явно був задоволений собою. За такий короткий час встигнути подивитися квартири й практично поставити Ану перед фактом, поки вона не встигла все як слід обдумати. Він молодець!

Ана явно не очікувала такого. Виходить, Даня вже все майже вирішив. Бракувало тільки її схвалення.

- Я думала ми разом подивимось ще якісь квартири, - спеціально трохи розстроєним тоном кинула Ана. - Шкода, що ти мені не сказав.

- Не хотів забирати в тебе час, сонечко. Ти ж така зайнята, нащо тобі ще цим займатись, - виправдовувався Даня.

Він був сама турбота й засумніватися в щирості його дій було дуже важко. Проте Ана знала, що він боявся, щоб вона не передумала, хоч вона не пам'ятала, що б погоджувалася, тому й тиснув трохи. Але не варто забувати, що за ними спостерігає пильний глядач.

- Дякую, Дань. Ти чудо, - вона ніжно цмокнула його в щоку.

Він розплився в посмішці й, мабуть, знову по-своєму потрактував це:

- То що, беремо цю квартиру? - щасливо спитав він, будучи впевненим в сприятливій відповіді.

"Дауш, йому точно варто повчитися читати мої думки", - приречено подумала Ана. В Адріана це набагато краще виходить. 

- Я б ще трохи подумала, сонечко. Ми ж нікуди не спішимо, хіба ні?

Даню трохи розстроїли її слова. Чари усієї  її приємної поведінки немов випарувалися для нього й все стало як завжди. Ана знову була якоюсь відстороненою і тікала кудись.

Побачивши це, дівчина намагалася якось залагодити ситуацію.

- Я не кажу ні, коханий. - "Коханий" - це слово чомусь завжди важко їй давалося, надто смішно воно звучало в її голові. - Просто давай не будемо спішити. Подивимось, обдумаємо все. Квартира нікуди ж не дінеться.

- Перепрошую, що перебиваю вашу бесіду,  - втрутився Адріан, чомусь переможно всміхаючись. - Сьогодні після вас, квартиру прийдуть дивитися ще одні потенційні орендарі. Зі слів батька, вони настроєні дуже рішуче. Думаю, вони підпишуть контракт.

Він це спеціально робить, Ана знала це. Тільки нащо йому так грати? Аж так цікаво з неї знущатися?

Даня одразу стривожився, почувши про інших орендарів:

- Сонечко, може таки візьмемо? Квартира справді хороша, до метро близько. Шкода буде, якщо прийдеться з нуля починати пошуки, - він з надією дивився на неї, сподіваючись, що вона розуміє як це для нього важливо.

Ана задумалася. Це був тупик. Як її угараздило вплутатися в таку безвихідну ситуацію з переїздом, якого вона майже не хотіла? З одного боку Даня, який зовсім не зрозуміє відмови, з іншого - нахабний мажорчик, який буде на сьомому небі від щастя, якщо вона не погодиться. Такої радості вона йому подарувати не може...

Данило бачив вагання дівчини і вирішив за краще не заважати їй з прийняттям рішення:

- Добре, кохана. Як хочеш. Мені справді потрібно бігти. На жаль, мушу тебе тут залишити, - він палко поцілував Ану в губи, потиснув руку Адріану й вже у дверях зупинився й додав: - Якщо ти погодишся, можеш підписати контракт вже сьогодні, я буду тільки радий, але якщо ні, то ми будемо й далі шукати щось. 

Даня вийшов, а Ана так і стояла, заглибившись у свої роздуми. Переїхати з Данею на квартиру до батька Адріана - це дурість, а зробити це на зло тому нахабі й щоб доказати йому щось - подвійна дурість. З Данею вона акуратно поговорить, все пояснить. Може навіть квартиру сама запропонує якусь, щоб він не думав, що вона знову тікає кудись.

- Думаєш, як звідси втекти пошвидше? - різкий голос Адріана вмить повернув її до реальності, висмикнувши з роздумів. 

- Аж ніяк, просто задумалася.

- Звичайно, - недовірливо видихнув він, - я був абсолютно правий. Бідний Даня. Так старався для тебе, шукав вам спільне житло, а ти... Ех! - продовжував провокувати дівчину Адріан.

- Помовч! - прикрикнула Ана, відчуваючи як доходить до фази кипіння. - Це не твоя справа! Ти нічого не знаєш про мене й про наші стосунки! - вона знову зірвалася на крик в присутності Адріана.

Він був напрочуд спокійним, точно вампір.

- Істеричка, - кинув він. - Не хочеш жити з ним, а злишся на всіх крім себе. Боїшся йому сказати правду. Ти просто боягузка!  - знову вишкірився Адріан.

Ана просто не тямила себе від люті, а та посмішка тільки підливала олії:

- Ніхто не сміє мене так ображати! Я люблю свого хлопця, а ти просто самотня сволоч!

Адріан пропустив повз вуха образу:

- Любиш значить? - глузливо перепитав він. - А доказати зможеш?

Доказати цьому придурку? Та ради Бога!

- Ми беремо цю квартиру, - вже спокійніше сказала Ана. 

Така відповідь трохи здивувала Адріана:

- Ти впевнена? 

- Авжеш, можу зараз підписати контракт, - Ана насолоджувалася його подивом і грайливе задоволення витіснило злість. Хай подивиться, нахаба. Неочікував такого від неї? От і чудово, давно треба було поставити його на місце!

Проте розгублення Адріана тривало недовго. Він швидко взяв себе в руки і його обличчя знову осяяла та нагла посмішка.

- Поїхали тоді до мого батька. Лише він може підписати з вами контракт.

Шах і мат! Серйозно? Їй ще знайомитися тепер і з батьком цього нахаби?

- Це завтра Даня зробить, - мило всміхнулася Ана, маскуючи своє невдоволення і певний страх.

- Я ж казав, боягузка, - Адріан знову відчув себе переможцем. - Але мушу тебе розчарувати: прийдеться таки підписати сьогодні контракт, якщо хочеш отримати цю квартиру.

Ана була майже певна, що ніякої вимушеної спішки не було, просто хлопцю подобалося так розважатися. Проте  вибору в неї особливо й не було. Це його гра і потрібно грати за його правилами, щоб не програти.

- Гаразд, - погодилася дівчина. Не очікував? - Куди потрібно під'їхати?

- Ти поїдеш зі мною.

- Та ні, дякую. Сама доїду якось. Просто скажи адресу. - Їхати з ним до його батька. Це вже перебір.

- Я б з радістю заставив тебе добиратися туди метро в час пік й маршрутками, але не хочу затримувати батька, тому сідай в машину й не випендрюйся.

Відступати було вже пізно, тож Ані нічого не залишалося як зручно вмоститися на м'якому шкіряному сидінні й завбачливо пристебнутися. Це викликало тільки смішок в Адріана, який одразу рвонув на шосе.