Розділ 7

Наступні кілька днів Ана намагалася присвятити навчанню, що в принципі їй досить добре вдавалося. Зранку на пари, потім через супермаркет додому або в бібліотеку, обід, підготовка до занять, пробіжка, вечірнє читання, сон - у неї нарешті вийшло зробити собі збалансований режим.

Через день Ана старалася зустрічатися з Данею і гуляти або в центрі або біля чийогось університету. Їхні стосунки були цілком нормальними і все було як зазвичай: він хотів більшого, вона не заохочувала навіть поцілунків при людях.

Кілька разів Даня пробував завести розмову про переїзд у спільну квартиру, проте дівчина з цим не спішила й постійно знаходила чергові відмовки, щоб ще подумати. Насправді Ану такий розклад цілком влаштовував. 

Вдома вона постійно сиділа в навушниках, стараючись не звертати увагу на неприємних сусідів. Іра часто пропадала десь до пізньої ночі - чи то на репетиціях вокалу, чи просто у якихось клубах. Ана не сильно цим переймалася.

Галина Олександрівна ж наполегливо пробувала й надалі чіплятися до дівчини, всіляко провокуючи її. Ана старалася не звертати на це увагу, але часто зривалася або затаювала образу глибоко всередині й та поступово з'їдала її.

На Ану дуже впливала думка інших й вона легко, немов губка, вбирала в себе весь навколишній негатив. Вона не раз пробувала боротися з цим, проте, на жаль це їй рідко вдавалося. У більшості випадків вона піддавалася емоціям і все закінчувалося важко контрольованою злістю зі сльозами на очах, як це було після тої вечірки.

Ана чомусь часто згадувала той злощасний пізній вечір. Раз у раз в її спогадах чи снах зринав Адріан. Там він був для дівчини омріяним принцом та героєм-рятівником з тим закоханим поглядом, яким завжди наділяв її Даня. 

Свідомо ж Ана ніколи не згадувала цього нахабу й дивувалася таким сюжетам снів. Коли думки про нього випадково прокрадалися у її мозок, він одразу видавав цілу купу негативу й компромату на постать Адріана. У вухах навіть звучали його грубі слова "розмріялася, що я твій принц", "істеричка", "такі як ти мене не цікавлять".

Така захисна реакція мозку на надоїдливого героя її сновидінь, Ану цілком влаштовувала. Вона сподівалася, що більше ніколи з ним не зустрінеться наяву і все це залишиться мертвим вантажем спогадів. Все так і було б, якби не один цікавий факт, ще невідомий їй.

Того ранку, Ана, нічого не підозрюючи, прийшла на улюблену лекцію з історії. Пара вже давно розпочалася, коли двері знову рипнули. Ана терпіти не могла вічних спізнюхів, які відволікали усіх від основної теми своїми недолугими поясненнями про невчасний прихід. Вона відірвалася від конспекту, щоб подивитися на того непунктуального студента і завмерла.

Її серце пропустило удар, потім ще один. Це був він. Той нав'язливий герой її снів зараз стояв перед нею ніби вони й незнайомі.

Ана не чула, що він пояснював професору, але той тільки кивнув і пропустив його в аудиторію. Він похапцем просканував вільні місця й зупинився на парті перед дівчиною.

Ана старалася зосередитися на цікавій лекції улюбленого професора, але це їй важко давалося. Прямо перед нею маячив нахаба, якого вона не сподівалася більше ніколи зустріти. Підсвідомість бажала, звісно, нової зустрічі, але дівчина не спілкувалася з цією частиною себе.

Його широкі плечі добряче затуляли слайди матеріалу, а його п'янкий аромат заповнював всю ауру навколо неї. У ньому було щось звабливе: нотки стиглого грейпфрута з щіпкою освіжаючої лимонної м'яти...

Все навколо зазеленіло цією м'ятою, пробуджуючи з глибин підсвідомості спогад його буяних зелених очей.

- Може досить свердлити мене поглядом? - пошепки спитав він з неприхованим сарказмом, напівобертаючись до Ани.

Вона знітилася, але таки подивилася в його обличчя, яке випромінювало лише глузування.

- Я не на тебе дивлюся, а на презентацію. Просто ти її затуляєш трохи, - спробувала виправдатися дівчина.

- Та невже? Чому ж тоді не пересядеш або не попросиш посунутися?

Ана проігнорувала запитання й постаралася зосередитися на словах професора. Її вистачило не більше, ніж на декілька хвилин, поки Адріан знову не звернувся до неї:

- Перестань про мене думати, - з хитрою посмішкою кинув він.

- Я й не думаю, - відрізала знервовано Ана.

- Звичайно. Хоч собі не бреши. Ще скажи, що я тобі не снився? - задоволено хмикнув Адріан.

- Звідки ти...?

- Отже таки снився, - переможно заявив хлопець. - Я читаю твої думки.

Ана геть розчервонілася і їй стало зовсім не по собі. До кінця пари вона мовчки сиділа, щось занотовуючи в блокнот.

Перед тим як збирати речі, вона наважилася таки задати Адріану питання, яке її турбувало:

- Що ти тут робиш?

- Я вчуся, а ти? - вишкірився він. 

- В сенсі вчишся?

- Я твій одногрупник ж. Бачу з пам'яттю ти навіть у тверезому стані не сильно дружиш.

Ана була готова до багатьох новин, але не до такої. І як це її угараздило випадково зв'язатися з таким неприємним типом, якому вона ще й винна допомогу? Це геть на неї схоже.

Тепер ж Адріан кожного дня маячитиме їй перед очима. Ще чого доброго почне розповідати всім наліво й направо її п'яні пригоди або якісь речі, які вона здуру йому розпатякала. Невже життя вирішило аж так з нею пожартувати?

- Не хвилюйся, Ана. Я ж казав, що збережу твої маленькі секретики, - хитро підморгнув він, знову безпомилково вгадавши її потаємні думки. - До швидкої зустрічі!

Адріан зник з її поля зору, а вона все ще намагалася переварити усе, що щойно відбулося. 

Задзвонила мелодія "I just called to say I love you" - Даня ♥️.

- Алло, - спробувала надати своєму голосу спокійного відтінку Ана.

- Привіт, сонечко! Ти де?

- Ем, в університеті ще, а що?

- Ти не забула, що в нас сьогодні плани? 

Ана закусила губу. Сьогодні ж четвер. Їй геть вилетіло з голови, що саме на нині Даня запланував якийсь сюрприз. "Трохи невчасно", - подумала вона, зважаючи на ще розтріпані нерви після неочікуваної зустрічі з Адріаном.

Вголос ж вона відповіла зовсім інше:

- Звісно, що ні. Просто думала це ввечері.

- Трошки швидше, зможеш бути на Дорогожичах на п'яту?

- Мм, - Ана подумки відтворила карту метро, - мала б встигнути.

- Чудово, кохана. Чекатиму тебе там!

- Давай!

Ана поклала трубку, роздумуючи над сюрпризом від Дані. В районі Дорогожичів не було ніяких відомих їй туристичних атракцій, звичний спальний район. Цікаво, що ж таке запланував Даня?

Декілька хвилин по п'ятій Ана вже була на потрібній станції. Пунктуальність була її другим я, яким вона неабияк пишалася. Цього разу Даня вже чекав на неї.

- Привіт, кохана. Я так скучив, - ніжно прошепотів хлопець, погасивши слова об її солодкі губи.

- Привіт, сонечко, - трохи відсторонилася Ана. Що то за сюрприз, а то я вже не знаю, що й думати?

- Яка ж ти нетерпляча в мене. Ходімо, пройдемося трошки, - Даня направився в сторону житлових будинків, пригорнувши дівчину за талію.

За декілька хвилин вони зупинилися навпроти зеленого скверику перед старою дев'яти поверхівкою з незвичною коричневою цеглою.

- Прийшли! - задоволено відзначив Даня.

- Але ж тут нічого немає, - не зрозуміла спочатку Ана.

- Тут цей будинок. Ми сюди й прийшли.

Ана зі страхом починала здогадуватися, а хлопець з захопленням рекламував свій сюрприз:

- Одразу після нашої розмови, я почав шукати нам житло. Я вирішив не чекати, поки ти подумаєш, перш ніж розпочати пошуки. Впевнений, тоді сподобається ця квартира. Я проявив рішучість, думаю повівся саме так, як ти хотіла б, щоб поступив справжній чоловік, - наголосив Даня.

- Чесно кажучи, я трохи неочікувала такого, - щиро здивувалася Ана, - хотіла спершу ретельно все обдумати. А чого це ти про чоловічу поведінку й самостійне прийняття рішень почав?

- Та це мені хлопці з гуртожитків порадили. Кажуть, дівчата люблять, коли чоловіки беруть справи в свої руки.

- Ясненько..., - розумних рекомендацій від сусідів Ана зовсім не чекала, ще скоро почнуть розповідати про свої романтично-еротичні пригоди, напучуючи Даню на нові подвиги.

Столичне життя явно на нього впливає не в кращу сторону. Ідея переїзду, ставлення її перед фактом, на черзі явно вільне вираження почуттів у довільній формі...

Проте насамперед слід розібратися з цими оглядинами спільної квартири, а тут Ана ще й як влипла. Виплутатися з цього буде зовсім нелегко... Дівчина ще не знала, що це лише квіточки, у порівнянні з тим, що приготувала їй наступна година.

Ана була явно не готова на швидкий переїзд. Це надто важливий крок, який передбачає новий етап близькості. Засинати разом, прокидатися, снідати та вечеряти - це звичайно романтично й класно, а от мити посуд, прибирати, готувати, сортувати однакові чорні шкарпетки, не мати свого вільного простору - вже так собі. До того ж, якщо щось не залагодиться, то вона опиниться на вулиці у прямому сенсі цього слова.

Це все ще не враховуючи скандалу й лавини моралі, яку обов'язково виплеснуть на неї батьки. Ні-ні це все надто складно...

В Дані задзвонив телефон. Він спочатку здивувався, потім кілька разів подякував, запевнивши, що нічого страшного й попрощався.

- Господар нашої квартири.

Ана зробила вигляд, що опустила навмисний наголос на слові "нашій":

- Що з ним?

- На жаль, він вимушений залишитися в офісі сьогодні й не зможе під'їхати.

В мозку Ани спалахнула надія, що все якось обійдеться нині, але її одразу погасив Даня:

- Не переживай, сонечко, - він точно по-іншому протрактував зміну на обличчі дівчини, - зараз має під'їхати його син, в нього є ключі і він нам все покаже. Якщо нам сподобається, то зможемо вже завтра підписати контракт про річну оренду.

- Завтра? - зі страхом перепитала Ана, відчуваючи як шляхів до відступу залишається все менше.

- Так, кохана. Не хочу жити більше постійно скучаючи за тобою, - він ніжно погладив її щоку, з турботою забираючи неслухняні м'які волосинки. - Щось не так, сонечко?

- Та ні, просто не сильно хочу бачити зараз якогось зухвалого мажорчика, - знайшла відмазку Ана.

На парковку біля будинку заїхала чорна блискуча бмв.

- Данило Світловський? - почула Ана чомусь знайомий голос.

- Так, це я.

- Адріан Роциш, батько попросив показати вам квартиру.

Ана просто випала. Чим напилася так її доля, що ставить її у такі ситуації? Вона намагалася почати дихати, дивлячись як Адріан з Данею тиснуть одне одному руки й обмінюються формальними приємностями.