Пролог

Того ранку, Ана, нічого не підозрюючи, прийшла на улюблену лекцію з історії. Пара вже давно розпочалася, коли двері знову рипнули. Ана терпіти не могла вічних спізнюхів, які відволікали усіх від основної теми своїми недолугими поясненнями про невчасний прихід. Вона відірвалася від конспекту, щоб подивитися на того непунктуального студента і завмерла.

Її серце пропустило удар, потім ще один. Це був він. Той нав'язливий герой її снів зараз стояв перед нею, ніби вони й незнайомі.

Ана не чула, що він пояснював професору, але той тільки кивнув і пропустив його в аудиторію. Він похапцем просканував вільні місця й зупинився на парті перед дівчиною.

Ана старалася зосередитися на цікавій лекції улюбленого професора, але це їй важко давалося. Прямо перед нею маячив нахаба, якого вона не сподівалася більше ніколи зустріти. Підсвідомість бажала, звісно, нової зустрічі, але дівчина не спілкувалася з цією частиною себе.

Його широкі плечі добряче затуляли слайди матеріалу, а його п'янкий аромат заповнював всю ауру навколо неї. У ньому було щось звабливе: нотки стиглого грейпфрута з дрібкою освіжаючої лимонної м'яти...

Все навколо зазеленіло цією м'ятою, пробуджуючи з глибин підсвідомості спогад буяння його зелених очей.

- Може досить свердлити мене поглядом? - пошепки спитав він з неприхованим сарказмом, напівобертаючись до Ани.

Вона знітилася, але таки подивилася в його обличчя, яке випромінювало лише глузування.

- Я не на тебе дивлюся, а на презентацію. Просто ти її затуляєш трохи, - спробувала виправдатися дівчина.

- Та невже? Чому ж тоді не пересядеш або не попросиш посунутися?

Ана проігнорувала запитання й постаралася зосередитися на словах професора. Її вистачило не більше, ніж на декілька хвилин, поки Адріан знову не звернувся до неї:

- Перестань про мене думати, - з хитрою посмішкою кинув він.

- Я й не думаю, - відрізала знервовано Ана.

- Звичайно. Хоч собі не бреши. Ще скажи, що я тобі не снився? - задоволено хмикнув Адріан.

- Звідки ти...?

- Отже таки снився, - переможно заявив хлопець. - Я читаю твої думки.

Ана геть розчервонілася і їй стало зовсім не по собі. До кінця пари вона мовчки сиділа, щось занотовуючи в блокнот.

Перед тим як збирати речі, вона наважилася таки задати Адріану питання, яке її турбувало:

- Що ти тут робиш?

- Я вчуся, а ти? - вишкірився він.

- В сенсі вчишся?

- Я твій одногрупник ж. Бачу з пам'яттю ти навіть у тверезому стані не сильно дружиш.

Ана була готова до багатьох новин, але не до такої. І як це її угараздило випадково зв'язатися з таким неприємним типом, якому вона ще й щось винна за ту його допомогу?? Це геть на неї схоже.

Тепер ж Адріан кожного дня маячитиме їй перед очима. Ще чого доброго почне розповідати всім наліво й направо її п'яні пригоди або якісь речі, які вона могла здуру йому розпатякала. Невже життя вирішило аж так з нею зіграти?

- Не хвилюйся, Ана. Я ж казав, що збережу твої маленькі секретики, - хитро підморгнув він, знову безпомилково вгадавши її потаємні думки. - До швидкої зустрічі!

Як вам, дорогі читачі?) Буду вдячна за ваші коментарі та зірочки)
Варто продовжувати історію?)))