Розділ 3

Двері відчинила невдоволена Іра. 

- Привіт, - буркнула вона, повертаючись до кімнати.

- Привіт, Ана, - почувся з кухні ще один жіночий голос.

- Добрий день, - несміло відповіла дівчина, дивуючись ще одній людині в квартирі.

З кухні вийшла висока струнка жінка, у якій Ана одразу впізнала тітку Іри - пані Галину, завуча своєї початкової школи, яка нагнала на неї стільки страху в дитинстві. Дівчина й досі пам'ятала усі ті прискіпування жорсткої вчительки з природознавства до найменших дрібниць. 

Вона чомусь часто чіплялася саме до Ани. Не вгодила маленька учениця їй чимось та й все: то зачіска надто розбурхана й не підходяща для дівчинки, то не каліграфічно написане речення, то в класі не так почерговано, і так далі. Такі придирки й гострі слова непогано посприяли розвитку цілої купи комплексів у малої дівчинки. 

Таке ставлення Галини Олександрівни до Ани тепер б назвали булінгом, проте у дитинстві це вважалося цілком дозволеною поведінкою для дорослих, про яку не варто було й розповідати батькам, особливо після одного випадку. В четвертому класі, напередодні випуску, Ану штовхнули зі сходів і вона зламала руку. Некрасивий гіпс на випускних фотографіях і неможливість нормально потанцювати в парах боляче розбили мрії малої дівчинки. 

Винним у переломі був один мажорчик, якому дозволяли більше ніж іншим, зважаючи на щедру дружбу його батьків з Галиною Олександрівною. Тому, завучка дуже серйозно поговорила з Аною, популярно пояснивши, що вона сама спровокувала Ігора і просто послизнулася зі сходів, пробуючи його вдарити. Вчителька була настільки переконливою, що мала дівчинка сама повірила в її слова й підтвердила такий перебіг подій своїм батькам.

Вже потім Ана зрозуміла як їй гарненько й професійно промили мозок, але вже було запізно. На щастя, це був останній рік в тій школі й більше дівчина не перетиналася зі своєю улюбленою вчителькою.

І ось зараз, вісім років по тому, Галина Олександрівна стоїть перед нею зі своєю натягнутою фальшивою посмішкою, на яку тільки здатне її наботоксоване обличчя, так ніби вони давні подруги. Глянувши їй в очі, які уважно свердлили поглядом то її, то Данила, який так і стояв на порозі, Ана зрозуміла, що страх перед цією жінкою нікуди не зник.

- Анно, рада тебе бачити, - солодко протягнула жінка. 

Вона завжди називала її повним іменем, як і всіх, зрештою. Цього разу хоч без прізвища обійшлося.

- Я також, - збрехала Ана, пильно розглядаючи вже забутого ворога.

Галина Олександрівна як і колись зловживала макіяжем, надаючи своїм зеленим очам якоїсь прихованої загрози. Додаткової строгості додавала їй надто коротка стрижка піксі, звісно ідеально укладена. Навіть доволі домашній спортивний костюм виглядав на доглянутій фігурі завучки чимось на кшталт військової форми.

- Анно, проходь. Не ввічливо стояти в дверях. А що це за хлопець? Чому ти не представила його? Твої манери бажають кращого, Анно! 

"Як же я її ненавиджу", - подумала Ана. Ще не зайшла, а ця вже команди роздає. І що вона тут забула? І до Дані одразу чіплятися почала... Не дивно, що все ще незаміжня. З таким то характером... А може якраз через відсутність чоловіка так поводиться, хтозна. 

Ана не була з тих, хто легко висловлював свої думки вголос, особливо такі. Тому вона просто зціпила зуби, порахувавши про себе до десяти, як навчав заспокоюватися її батько, й сказала:

- Знайомтеся, це Данило - мій хлопець. Данило - це Галина Олександрівна, тітка Іри.

Вони потиснули руки, обмінявшись посмішками й "дуже приємно", хоч повз увагу Ани не пройшла викривлена міна на обличчі завучки при словах "мій хлопець".

- Гаразд, сонечко, я тоді буду бігти, - повернувся до дівчини Даня. - Зустрінемося завтра на вашому святі. Цьом.

Він таки поцілував розгублену Ану, яка поглядом просила не робити його таких дурниць як цілувати її в губи при тій вороні. Кивнув пані Галині й зник за дверима.

- Оце виховання зараз пішло. Що він собі дозволяє, Анно? Він вважає, що я пусте місце? Чому я маю дивитися на ваші любощі?

Терпіння Ани починало вичерпуватися. "А ця ворона почала більше каркати й навіть харкати від злості", - зауважила про себе дівчина, намагаючись не звертати увагу на отруйні слова мегери.

- Чому ти мовчиш? Ти мене взагалі слухаєш? Ти мала б вже давно вибачитися за таку поведінку!

І тут Ана зрозуміла, що її пісок терпіння висипався до останньої піщинки.

- Якої такої поведінки? Я прийшла до себе додому й поцілувалася з хлопцем на прощання. Один поцілунок і все. Не бачу в цьому нічого, за що мала б вибачатися, - гнівно відповіла Ана, роззуваючись.

Завучка здивовано підняла брови, явно не очікуючи такого опору від тихої дівчини.

- Ти геть розівчилася з повагою розмовляти зі старшими, Анно. Це дуже погано. Я також в себе вдома й не збираюся спокійно дивитися як неповнолітні тут розпусту розводять!

- Розпусту? - нервово хіхікнула Ана. - Та ви в якому столітті живете, Галино Олександрівно? Відколи це поцілунок став чимось вульгарним та розпусним?

- Геть сором втратила, Анно! - люто каркнула жінка. - Що ти собі дозволяєш? Щоб я більше тут такого не чула й тим більше не бачила!

- Я тут живу й робитиму так, як вважатиму за потрібне!

- Нічого собі! Оце заявочки кидаєш, Анно! Я теж тут живу між іншим.

- В сенсі живете? - зі страхом неминучого спитала Ана.

- Ой, а що Ірочка не сказала? - з награним здивуванням перепитала ворона. - Я трохи поживу з вами. Мене недавно підвищили до директора й відправили на спеціальну програму при міністерстві для керівників навчальних закладів, - гордо відповіла мегера, єхидно усміхаючись.

Ана ж відчула як усі її надії про нове життя у ролі студентки починає помало накриватися залізною завісою...

- І скільки часу триватиме ця чудова програма? - спитала, намагаючись взяти себе в руки Ана.

- Ну, приблизно рік, але це модульна система. Тому, на жаль, не постійно зможу бути з вами, - явно насолоджуючись продовжувала мегера.

- Як шкода, - з іронією погодилася Ана, проходячи в кімнату.

Харе тратити свої нерви на цю... "Я приїхала сюди за новим життям і житиму ним, незважаючи ні на що", - настроювала себе Ана. Потрібно розкласти речі, обжитися, зробити закупи й дослідити околиці. Варто зосередитися саме на цьому.