Розділ 1

Ось і все... Поїзд повільно починав набирати швидкість, впевнено залишаючи платформу осіннього львівського вокзалу. Ана стояла у вікні, все ще махаючи на прощання батькам, які ось-ось мали зникнути за поворотом. Її справжнє ім’я було Анна, просто один втомлений співробітник державної служби недочув і записав у свідоцтві Ана замість Анна. І ось вже більше сімнадцяти років вона саме Ана, що у дитячі роки неодноразово ставало предметом насмішок ровесників, які ніяк не могли втямити, що ж це за чудернацьке ім’я.

Притулившись до холодної шибки, вона проводжала поглядом рідні краєвиди, які вона, мабуть, побачить вже притрушеними першим сніжком. Проте, на серці у неї для туги аж ніяк не було місця. Там була надія, цікавість і, звісно, страх нового початку... Ми завжди боїмося незвіданого, хоч часто воно стає бажаною альтернативою реальності. 

Їхати до столиці на навчання стало справжнім викликом для слухняної Ани, змусивши її суттєво вистрибнути з спокійного плеса зони комфорту. Цього разу вона пішла наперекір своїм батькам, дещо зухвало настоявши на навчанні саме в столичному вузі. Такої настирливості від зазвичай тихої Ани батько ніяк не очікував, тож йому знадобилося чимало часу, щоб пересвідчитися, що це не просто чергова примха юності чи особливий спосіб підліткового бунту, а радше добре зважене рішення молодої дівчини. Ана й сама не знала, як тато таки відпустив її. Не те, щоб це сильно вплинуло на її рішення, проте бачити батьків на пероні явно приємніше, ніж скандальний від'їзд, який переслідував її у кошмарах добру половину цього гарячого літа.

Бажання навчатися в столиці було не аж таким зваженим, як вона переконувала батька. Ані сподобався такий варіант, а далі вона просто не відступала від свого вибору вже з впертості, що у неї доволі добре виходило. Вона просто хотіла продовжити переживати ті миті, які почали відкриватися їй цього літа. На закінчення школи батьки несподівно подарували їй чудову поїздку з друзями на море. Це вперше вони відпустили Ану кудись з ночівкою без нагляду дорослих. Не те, щоб вона сильно цим зловживала, проте засинати в обіймах коханого було несподівано приємною альтернативою...

Згадавши останній вечір в затоці, обличчя Ани осяяла щаслива посмішка, яку вона скоро погасила, і з серйозністю взялася за читання не надто цікавої громіздкої статті з економіки. П'ять годин на її ретельне опрацювання виявилося якраз достатньо, зважаючи, що поїзд прибув вчасно. Ана з уважністю вдивлялася в натовп зустрічаючих, намагаючись віднайти знайоме бажане обличчя. Він не міг просто так взяти і не прийти. Данило ніколи не пропускав можливості її звідкись зустріти і ніколи не заставляв себе чекати. 

- Привіт красуне, - почула вона м'який голос позаду себе, голос, який вона з легкістю впізнавала серед тисячі інших.

З приємним хвилюванням вона повільно обернулася. Там стояв Даня, її Даня з оберемком її улюблених яскраво червоних троянд.

- Даня, - з полегшенням і радістю від довгоочікуваної зустрічі видихнула Ана, кидаючись в обійми коханого.

Він міцно пригорнув дівчину до себе, шукаючи її ніжні губи, в які одразу вп'явся п'янким поцілунком, - одразу видно сильно скучив.

Нарешті вона тут. Він так за нею скучав, приїхавши на тиждень раніше для поселення в гуртожиток. Кожного дня малював у своїй уяві бажану солодку мить їхньої зустрічі, після якої усе зміниться, принаймі так думав він. В іншому місті, далеко від контролюючих батьків, від надоїдливих друзів та знайомих - тут вони цілком самі і їхнє кохання розквітатиме від цього новими барвами, як тієї першої незабутньої весни.

Надто швидко Ана поспішила відсторонитися. Не любила вона чомусь таких проявів почуттів у людних місцях. Навіть у темряві кінотеатру Данилу було важко вибити у неї кілька безневинних поцілунків без її тривожного погляду по сторонах. Йому це було геть незрозуміло, адже якщо любиш - чому боїшся показати це й заявити про це всьому світу. У більшості випадків таке ставлення Ани до ніжностей при інших Даня трактував як скромність юної дівчини, неодноразово переконуючи себе у чесноті цього як і зараз. 

Вона вміло висковзнула з його обійм, перевівши погляд на букет. 

- Сонечко, троянди просто казка, - подякувала Ана вбираючи їхній п'янкий аромат і милуючись тендітними пелюстками.

- Все для тебе. Я старався. Як доїхала? - з ніжною турботою в голосі запитав Даня.

- Досить добре, дякую сонечко.

- Не закачало?

- Майже ні.

- Бережи себе, чудо. Ти обіцяла.

- Угум, - турбота Дані розливалася приємним теплом, нагадуючи про те, що тебе люблять. Ана неабияк скучила за своїм хлопцем, за цією його милою турботою, навіть за його неприхованим вираженням своїх почуттів, яке, вона хоч і не сильно схвалювала, проте з посмішкою зауважувала - бачити як в когось загораються очі тільки на твій вигляд до біса приємно.

Даня забрав її маленьку валізу - решта речей вже чекали на неї в квартирі - й обняв Ану за талію, повільно потягнувши в бік ексалаторів у нове, доволі доросле життя.