61. Яся. Викрадена

  Пробудження виявилось кошмарним. Все навколо гойдалось, мене хитало, нудило так, що здавалось от-от виверне. При цьому незрозуміло від чого: від бурхливої реакції організму на міцне снодійне чи від вигляду породистого обличчя матері, наближеного до мене майже впритул. 

- Ти що робиш, мамо?!

 Тишу порушив якийсь дивний, але знайомий звук. Що ж це таке? Металевий, неприємний брязкіт. Мозок відмовлявся працювати адекватно і видавав якісь рандомні картинки, аж доки не натрапив на ланцюг... Я що прикута? Так, потрібно зосередитись і роздивитись де я і що відбувається.

- Я вже думала, що ти померла.

 Знайомий голос викликав роздратування. Здається, я знов заплющила очі. Гаразд, зроблю ще одну спробу розтулити повіки і оцінити ситуацію. Заледве проковтнувши грудку, що утворилась в горлі, дуже повільно відкрила  очі. Світ все ще намагався скинути мене з ліжка, але вже не так наполегливо. Так, подивимось, де я опинилась. Маленька, але світла кімната в бежевих кольорах з великим вікном, дуже мила й затишна, якби не одна деталь - моя мамця, прикута наручником на ланцюзі до батареї. З грудей вирвався чи то сміх, чи то гикавка. Дурня цілковита. Чи не дурня? Якась нав’язлива думка увесь час противно пищала над вухом, наче голодний комар. Так!  Світ навкруги відчувається інакше. От що це за думка, я ніби потрапила із яскравої весняної днини до притлумлених  фарб середини осені. Магія, яке ж давно забуте слово із рідного світу, тут була інакшою. У Чар Світі мене завжди оточували чари і тільки так, тут же магічні потоки були й не потоки зовсім, а... дрібні капілярчики. Матінко рідна! Так що ж це я опинилась знову в рідному світі? А! Так от же вона сидить, прив’язана, як злий собака, її і запитаю. 

- Де це ми? 

  Спробувала прийняти сидяче положення, увесь час опираючись на лікті. Ланцюг знову видав похмурий дзенькіт. Я зосередилась на картині, що відкрилась моїм очам. Матуся, як завжди, в розкішній брендовий сукні, вальяжно всілася у кріло навпроти мене, єдине що геть вибивалося з її стандартно королівського луку, це залізний браслет. Втім ланцюг до нього був досить довгим, аби без перешкод пересуватись по периметру кімнати. 

- Ми в маєтку твого нареченого, Арсенія Калиновського, того самого від якого ти так завзято тікала останні кілька років.

- Я тікала від тебе, мамо! А хто такий Калиновський і гадки не маю. Навіщо я йому потрібна? Аж до іншого світу за мною вирушив, не через палке ж кохання до незнайомки?

  Вивіреним рухом, жінка манірно струснула рукою в повітрі, ніби відпускала невидиму прислугу, цей жест мало не довів мене до сказу. Не розумію, яким чином раніше мені взагалі вдавалось спокійно знаходитись в одному з нею приміщенні. 

- Це важливо, мамо! Я все ж таки твоя донька, постарайся хоча б надати мені всю необхідну інформацію, якщо вже через тебе ми обидві втрапили у цю халепу, а судячи з твоєї нової прикраси ти так само, як і я тут бранка. Тож я ще раз питаю, навіщо я йому потрібна?

  Вона примхливою підтиснула губи і я вже думала, що розмова наша тим і закінчиться, але через хвильку промовила. 

- Він знає хто ми такі, Ясю. Цей павич шукав саме тебе, цнотливу дівчину з роду Моранович, через ритуал завдяки якому зможе отримати магічну силу.  Мені шкода, доню, але цей ритуал у процесі витягне з тебе всі життєві та магічні сили.

 Неймовірно! А інформацію перевірити не треба? Хоча цілком імовірно, що ця жінка могла йому розповісти про мій намір лишитись самотньою на все життя, та все одно минуло багато часу. Я могла, наприклад, думку свою змінити, але схоже цей тип ганяється навіть за примарною надією. В голові сплили спогади про те, що Калиновчький кілька разів вже був одружений. Невдалі спроби?

- Чарівно. Особливо зважаючи на те, що я вже заручена, не цнотлива і до того ж вагітна, а ще за мною скоріше за все йде мій наречений і тому Калиновському буде зовсім непереливки бо мій коханий дуже вправний воїн.

- Що ти верзеш таке?

  Я зітхнула і зрозуміла, що мені стало набагато краще, тож вставши із ліжка, нетвердою ходою рушила до дверей, добре хоч мене до постілі не прив’язали. Що я ще могла зробити у виниклій ситуації? Треба поговорити з цим Арсенієм, може він  трохи більш адекватний ніж моя маман, врешті-решт  мою вагітні дуже легко довести, тому дуже швидко виявиться, що я непридатний кандидат для його ритуалу. З цими думками щосили приклалась кулаками до дверей.

- Відчиніть негайно! Я вимагаю розмови з паном Калиновським!