59. Жар. Викрадення.

  Перша в житті близькість, вивільнена чарівним зіллям, довгий час, стримувана пристрасть, тимчасова смерть і зустріч із богинею, це якось забагато для такого маленького проміжку життя, так я розмірковував, сидячи у кріслі свого дому в Межигір‘ї. Але це все дрібниці, зважаючи на безмежне, нічим не обтяжене відчуття щастя, що медом розливалось на душі. На моїх колінах зручно вмостилась Яся. Дівчина довірливо тулилась до мене, обіймаючи. Її посмішка вартувала всіх скарбів світу, а теплота, що світилась у погляді змушувала серце завмирати. Чи я справді заслуговую на це? На таке щастя? Невже тепер все буде добре і всі незгоди нарешті позаду?

- Я не буду казати, що ти мав би більше довіряти мені.

- А хіба ти тільки-но не зробила це?

- Ти мене зрозумів.

- Я виправлюсь. Влаштує, якщо решту життя доводитиму, що довіряю тобі? Кажи вже врешті, вийдеш за мене?

- Тепер я від тебе не відчеплюсь. Отже, так, вийду.

  Ми трохи помовчали, сидіти так дуже затишно, буває таке, що із рідною людиною навіть мовчання комфортне і зручне. Буває, але так рідко... Відчуваю, що не можу зтерти з лиця дурнувату посмішку. А не можу, то й навіщо? Врешті-решт може вона мені личить, Яся ж все ще зі мною, значить їй довподоби, а мені більшого й не треба.

- То що за насіння таке від Іннарі? Це ж не жарт був?

  Якщо чесно, то я такий збентежений, що здається більше нема куди, адже схоже я зовсім скоро стану татком. І мало того, що довгий час я взагалі не вірив у те, що таке можливо, так ще й здається в нас буде мале жар-пташенятко, незважаючи на те, що Яся не володіє вогняними чарами. Мала лагідно торкається низу живота і ніжно всміхається.

- Ми станемо хорошими батьками, бо це такий подарунок на який ми обидва навіть не сміли сподіватись майже все життя.

  Так, Яся теж не вірила, що в неї колись буде дитина.

- Ти б зашилась незайманою, так?

- Я б ніколи, нікому не заподіяла смерті, тож, напевне, що так.

  Я міцно обійняв її, відчуваючи гордість і бажання оповити її своєю турботою. І справді ніколи не зустрічав такої дівчини, вона захоплювала мене своєю відвагою, переконаннями, силою духу і щирістю. І вона моя.

- Ти просто неймовірна. Як ти почуваєшся, згадавши себе колишню?

  Її погляд розфокусувався, здається дівчина поринула у світ власних відчуттів, аналізуючи їх.

- Я стала врівноваженою... довершеною, ніби не вистачало якоїсь деталі, в тепер все на місці. Я пам’ятаю сон про тебе. Який же ти був гарний, наче несправжній, як казковий принц.

  Вона підвела очі, щоб зазирнули в моє лице.

- А зараз ще кращий, став такий мужній. Тоді ти випромінював впевненість у собі, а зараз ще й сильний. Я відчуваю в тобі воїна.

  Яся лукаво посміхнулась.

- Стережись, такі чоловіки завжди приваблювали до себе жінок, а я в тебе ревнива відьма.

  - Тобі не варто хвилюватись, - я відчув як тілом прокотила солодка судома, коли Яся досить активно почала зручніше вмощуватись на мені, - я весь твій, лише тебе бачу, дихаю тобою. 

Знов мені в голові паморочиться від її близькості, вже й зілля вивітрилось, а я наче навіжений хочу її.

- Як ти почуваєш себе зараз? Є якісь зміни, тепер ти вже маєш літати...

  Це запитання неочікувано застало мене зненацька. Адже події останніх днів буди настільки яскравими, що спромоглися витіснити думки про мету, якої я намагався досягти майже все своє життя. Я обережно почав аналізувати свій стан і виявив, що моє тіло майже вібрує від сили, яка його переповнює, зір став ще кращим, м‘язи готові прийняти навантаження набагато більші за тіло коханої, її вага зараз відчувалась, як ласкавий дотик, цікаво навіть дізнатись межі своєї фізичної сили... Схоже, я нарешті здобув остаточну форму. Неймовірно. Але хіба може це зрівнятись з подарунком, який я отримав від Долі - від моєї коханої жінки? І нехай вона хотіла зла нам, але вийшло все напрочуд добре, дякуючи Морані.

- Схоже, таки літатиму, який же я радий, що мої здогадки щодо Морани виявились вірними.

- Що ти маєш на увазі?

- Пам’ятаєш, я наполегливо намагався переконати тебе, що специфічне прокляття жінок Моранович мені не страшне, почасти це виходило з моїх міркувань, що Морана подбає про нас обох, занадто багато збігів було навколо нас, такі речі просто так не відбуваються, але я не був впевнений на всі сто відсотків, тому намагався знайти спосіб це прокляття обійти.

- Знайшов щось?

- Власне так, але тоді мені та інформація була не важлива, бо я не підпадав під категорію чоловіків із списку, що не підпорядковуються долі.

  Яся здивовано зиркнула на мене.

- Який ще список?

- Ти не могла би вбити сина самої Долі, або сина будь-якого божества, що досяг найвищої майстерності в чарах.

  Очі дівчини стали схожі на великі озера.

- Ти хочеш сказати, що ти...

- Тепер я впевнено можу сказати, що відношусь до другої категорії.

- Навідь страшно питати хто твій тато...