54. Жар. Капітуляція

  Яся залишила мене і вирушила прийняти душ нагорі, я вирішив не гаяти часу і зайнятись водними процедурами у вінній кімнаті внизу. Йдучи першим поверхом, я відчув ддосить сильне скупчення відьомської енергетики і слідуючи власним інстинктам, виявив невеличкий магазинчик з різними дрібничками, типу кремів та зілль для дівчат. Наразі зачинений, але чистенький і охайний, він ніби спонукав до повернення назад і я схилявся до думки, що тут діють якісь легкі чари схожі на приворотні, але в межах дозволених законом і спрямовані на покупців, скоріше за все вони мають власну назву, але я не настільки обізнаний у цій сфері. А ще мені здалося, що я ніби без дозволу зазирнув у чиєсь чуже життя. Стало сумно, що моя Яся без мене тут мінялась, вчилась, ставала трохи іншою, а я не бачив, але водночас відчув гордість за досягнення відьми, за те що незважаючи на мою відсутність не склала руки, а навпаки працювала і вчилась. На столі у вітальні лежала ціла купа книг, деякі відкриті, та канцелярське приладдя, розкидане у безладі, так наче кохана збиралась поспіхом, скоріш за все так воно і було. Душ я прийняв без проблем, але трохи запізно подумав про змінний одяг і тому довелось завернулись в рушник. Зтираючи із дзеркала конденсат, що утворився на його поверхні, я пильно вдивися у своє відображення. Темні кола під очима, незліченні садна та синці, дошкульна рана на грудях, але гірше за все був загнаний погляд. Зітхнув і спробував прийняти байдужий вигляд, вдалося майже одразу, тож я вийшов із душової в одному рушникові на стегнах. Невиправно зіпсований одяг утилізував чарами. Одразу вирушив на другий поверх до нашої із Ясею кімнати і знайшов її там, зайняту приготуваннями, очевидно до мого приходу. У кімнаті між двома кріслами стояв невеличкий столик з наїдками, пляшка з вином і два келихи, Яся діставала і складала на трюмо все необхдне для обробки ран. У кімнаті царювала напівтемрява, незважаючи на те, що за вікном давно настав день. Коли вона обернулась до мене, серце зробило дивовижний кульбіт і з цього моменту мало намір взагалі вистрибнути кудись за межі тіла, в роті пересохло, а очі намертво залипли на обрисах її тіла напівпрозорому вбранні, яке було скоріше створене, щоб показувати тіло, а не приховувати його. Яка ж вона була гарна і спокуслива! Мої пальці до хрусту деревини вчепились в одвірок, горло звело болісним спазмом і я враз забув, як дихати. Про що я тільки думав, коли вирішив обдурити її своєю байдужістю? Але відступати вже запізно. Яся просканувала мене пильним поглядом з голови до ніг і трохи почервоніла, її очі затримались трохи на рушникові, що катастрофічно низько з‘їхав на стегнах, не лишаю мені змоги приховати своє відверте бажання. 

- Проходь, любий. Я чекала на тебе. Увесь цей час. Ти... змужнів.

  Я невпевнено зайшов до кімнати, не розуміючи куди притулитись, в останнє мав такі відчуття будучи ще птахом, що не взмозі обернутись людиною на збіговиськах де це вміли всі мої одноплемінники. 

- Сідай спершу на ліжко, там буде зручніше рани дезінфекувати, а потім пообідаємо, згоден? 

  Мені здається зараз я був згоден на все, варто було лиш їй озвучити своє бажання, тому мовчки рушив до ліжка, боячись бовкнути якусь дурницю. 

  Вона підійшла до мене впритул і почала обробляти рани знезаражувадьним зіллям, здається шкіру обпікав кожен дотик, але я ледве це помічав, бо щосили намагався впоратись з реакціями свого тіла  на дівчину. Мені здавалось, що минула вічність, а насправдлі мабуть кілька хвилин, коли відьма закінчила і запросила мене до столу. 

- Ну що ж, Дарію, - вона зачаровувала мене своїм голосом, - розділиш зі мною трапезу? 

- Звічно, Ясю. Ти маєш право на пояснення, - тихо але рішуче почав я, обережно зазираючи їй в очі, - я вирішив, що нам краще розійтись... Я знайшов дівчину, що змогла розчаклувати мої крила, а ти ж знаєш яким чином це могло відбутись, - я зробив паузу, намагаючись впоратись зі зрадливим голосом, що тремтів, кидаючи їй в обличчя відверту брехню про зраду, ця ідея спала мені на думку ще тоді, коли Санна спробувала звабити мене, - я не маю права більше бути поруч із тобою, тому й спалив мітку, побоявся потрапляти тобі на очі і пояснювати все.

 Погляд відьми на мить став крижаним, її пальці, що стискали келих побіліли від напруги, а потім вона заплющила очі, ховаючи почуття.

- Давай спочатку вип’ємо, - рішуче заявила вона, простягаючи мені другий келих, наповнений бурштинового кольору рідиною, - мені здається, що нам обом потрібно зараз підтримати нерви чимось міцним.

  Щось мене в цій сцені збентежило, не знаю що саме, але я недовірливо прийняв напій з її рук.

- Зрештою, не ти один піддався спокусі під час розлуки, - пошепки промовила вона, а  я майже  втратив свідомість божеволіючи від подиву і нерозуміння, що вона має на увазі, мабуть саме це й змусило мене залпом випити напій з мого келиха, а вона спокійно продовжила, - в мене був один поцілунок з Даном, але мені не дуже сподобалося.

 Одразу після того, як я зробив перший ковток моє тіло стало легким, всі душевні метання вляглися, я забув всі свої переживання, лишилось тільки одне бажання - бути поруч із коханою, тримати її в своїх обіймах, говорити ніжні слова, пестити, захищати і ревно берегти від зазіхань інших чоловіків. Мені захотілось підхопити її на руки, віднести на ліжко і любити досхочу, і я не бачив і не відчував жодної перешкоди чому я б не мав цього робити. 

- А тепер, любий, я спитаю тебе серйозно, чого ти справді бажаєш більше за все?

- Тебе, моє кохання.

 - Ти мав крім мене іншу жінку?