53. Жар. Шлях додому

  Портали знов працювали, але діставатись додому ми з Ясею повинні були частково своїм ходом, адже найближчий портал вів до кордону Східного сектору, де розташовувалась наша з Ясею оселя.  Тож я попросив дракона підкинути нас до самого дому, частково, щоб час не витрачати, частково, щоб якомога менше лишатись із дівчиною сам на сам. Контролював я себе й досі погано, тіло стало млявим від утоми, хоча рани вже майже загоїлись, бо мені пощастило народитись чарівною істотою. Але це не мало жодного відношення до непереборного бажання просто покласти голову коханій на коліна, як колись, відчути як її тонкі пальчики перебирають моє волосся, бодай на мить потонути в цій ніжності. Коли вона була далеко справлятись із собою було легше, я страждав від суму за нею, марив нею ночами, та мої будні розбавляли жорсткі тренування і сутички, але зараз я тут, поруч із відьмою, дах зносить від однієї її присутності, і поки рятує від повної моєї капітуляцїї дракон, що безтурботно меле язиком, крокуючи поруч із нами до порталу. Нам доводиться подолати останній відрізок шляху на спині цього чудовиська. Ясю я розмістив перед собою і нова шалена мука змушувала моє тіло страждати. Я відчував ніжні вигини її тіла, а запах її волосся доводив до стану неконтрольованого шалу. І що я маю робити, як брехати, що не кохаю її, коли в мене на лобі написане зовсім інше? Для того, щоб взяти себе в руки доводиться сконцентруватись на пораненні, яке все ще трохи турбує мене. Вона мовчить всю дорогу, мабуть чекає моменту, коли ми лишимось одні, а я боюсь цього більше ніж почвар на полі бою.

   Коли дракон опускається біля нашого будину, мій одяг сміливо можна викручувати, бо в піт мене кидало разів з десять точно. Навіть він, зазавичай не дуже чутливий до вяких тонкощів дивиться на мене з подивом.

- То я мабуть піду, почекаю хлопців за кухлем чогось веселенького, - невпевнено промовляє здоровань, - а ти взагалі впорядку, наче не постраждав сильно, а більший за полотно?

- Забирайся вже, щоб тверезим тебе кілька днів не бачив!

- Оце наказ! Виконаю із задоволенням, - дракон ввічливо вклонився Ясі і зник у невідомому напрямку.

  Я насилу проковтнув в’язку слину і повернувся до дівчини.

- З поверненням, коханий!

  Її посмішка порвала мене на шмаття, вона стрімко кинулась в мої обійми ще на порозі будинку і мої руки самі підхопили її за тонкий стан, якусь мить я діяв на рефлексах, відповідаючи на шалений поцілунок не менш палко, а потім вкляк. Яся відсторонилась і стурбовано зазирнула в моє обличчя.

- Ну добре, Дарію! - це її «Дарію» шкрябнуло слух, повним ім‘ям вона зверталась до мене лише, коли була дуже схвильована, - ми проведемо себе до ладу і поговоримо, ти розкажеш мені, що з тобою відбувається, чому ти спалив мітку і намовив Вія збрехати мені про свою смерть. Але доки я буду обробляти твої рани після купання, ти мовчатимеш і просто відпочинеш, гаразд?

  Від розсудливого тону коханоЇ хотілось завити, впасти перед нею на коліна і негайно у всьому зізнатись, але чоловік я чи хто? Маю взяти себе в руки і триматись. Я вже знав, що буду казати.

- Звісно, ти абсолютно права, Яснославо.

  Її очі на мить розширились, а потім вона кивнула і попрямувала в глиб будинку приводити себе до ладу, даючи мені можливість зайнятись тим же.