52. Жар. Кінець почвар.

  Події розгортаються так стрімко, що я відверто гублюсь у круговерті. Для мені зараз існує лише одна задача - врятувати Ясю, все інше поки не має значення. Страх заважає мені зосередитись, але я опановую себе, розуміючи, що від мене залежить життя дівчини. 

 Мій мозок побіжно фіксував найменші деталі всіх подій,  що відбувались зовні, аналізуючи їх, доки серце шалено калатало від емоцій, розум нещадно гасив збурення почуттів. Цвинтар перетворився на цілковиту божевільню. Мої хлопці, без будь яких обговорень діяли чітко за схемою, виставляючи щити, йдучи в напад на почвару, що вилізла перша. Я навіть мимобіжно залюбувався красою льодяних чарів чаклуна, з пальців якого зривались сніжинки, перетворюючись  у смертоносні крижані леза. Підмітив як стрімко кинувся у бій з відьмою артефактор. Він стискав незрозумілої конструкції прилади в руках, але я відчував, що їх повінця заповнюють різноманітні чари. На диво, спершу Даній спробував домовитись із відьмою.

- Ми можемо все владнати, твоє становище не є зовсім безнадійним, не буду брехати, тебе точно позбавлять чарів, але зважаючи на обставини, що змусили тебе діяти так жорстоко, життя тобі залишать.

  Темна відьма відкинула голову і засміялась геть божевільним сміхом. Її очі сповнені люті, гарячково палали.

- Мені не потрібні твої подачки, некроманте! Де ж ти був, страже закону, коли я потребувала допомоги, зґвалтована і ув‘язнена цим лайном? - вона з огидою, щосили копнула ногою мертве тіло в центрі пентаграми, - ти з‘явився тоді, коли я звільнилась і набула сили. Все сама у чужому світі, а зараз, йди до біса! Я повертаюсь до свого.

  І справді, простір спотоврив новий прорив матеріЇ, але цього разу з нього не лізла почвара, це з‘явились двері до світу темної відьми!

- Я не можу дозволити тобі піти.

 Між чаклуном і відьмою спалахнула сутичка, а я кинувся до нового пропириву. Одразу декілька монстрів, один велет і група людиноподібних, намагались дістатись душ, що брали у дивне коло Ясю її подруг. Повітря навкруги тріщало від напруги і  енергії, тілу важко давались рухи, так наче воно рухалось у якійсь в‘язкій, як кисіль субстанції. І тоді почався танець. Привид, що супроводжував Ясю став сполучною ланкою між нею і сотнями душ навколо коханої. Коли пролунала пісня русалки, час, наче зупинився на кілька миттєвостей, щоб з новою силою ударною хвилею, ринути вперед. Моя відьма танцювала, вона повторювала рухи за лисицею, а з її вуст полилось заклинання, наче чиста енергія, під‘єднувалось воно до осередку душ, насичуючи їх силою, якої їм не вистачало, щоб йти далі за межу без цієї допомоги. Мої очі спостерігали за рухами Ясі, плавними і точними, вуха насолоджувались її впевненим лагідним голосом, а тіло вже неслось на захист відьми і дівчат у колі. Почвари знавісніли, намагаючись дістатись енергії, що випромінювала зараз Яся. Велета перехопили Сана і Вій, дівчисько виявилось досить вправним воїном, вона впевнено діяла в тандемі зі змієм, наче вони бились пліч о пліч усе своє життя. Я ж закружляв, відбиваючи жалючі атаки. Справа в тому, що найменші почвари були найрозумнішими, і щоб битись із ними, мені знадобилась уся сила, спритність і весь мій розум, спрямований супроти їх наступу. В мене летіли блискавки, які я розсіював мечем, із спеціально виготовленого для таких випадків металу, мене атакували гостр пазурі, які і я відбивав не менш гострими кігтями, бронею дня них була груба потворна непробивна шкіра, яку я все ж проривав кігтями, посилюючи їх чарами вогню, ліва моя рука палала тим вогнем без перепочинку, і так по колу знову і знову, я виконував свій власний танец, захищаючи найдорожче, що в мене було, мою кохану відьму. Напруга все зростала, втома почала даватись взнаки, як і легкі та все ж численні поранення. В мене лишалось два супротивники, коли сама земля кладовища не витримала напруги і розкололась навпіл, миттю знищуючи одного з велетів, що останніми прорвались в наш світ. Моє серце похоло, коли я побачив, що моя люба дівчинка летить у прірву, і гадки не маю яким чином тіло спромоглось на такий неймовірний стрибок, в мене не було часу задумуватись над тим, що якби я не дострибнув, ми б загинули обидва. Це не мало жодного значення, без неї й мене нема. Зараз лежачи на холодній вологій землі кладовища, я просто дав собі мить на обійми і хвилю безтурботного щастя від того, що Яся жива в моїх руках. Врешті ми підвелись на ноги, і я не мав жодних сил відпустити її, перестати торкатись, страх який я пережив, коли здалось, що мені не врятувати її з того урвища, все ще стискав груди сталевими лещатами. Моя відьма була бліда і зовсім знесилена, та й мені не вистачало сил, а хотілось підхопити її на руки і втекти, ховаючи від всього світу. Але безжальна реальність вносила свої корективи в мої дії, змушувала приборкати інстинкти власника.

- Ясю, тобі треба відпочити, здається портали вже працюють.

 До нас підійшла зморена лисиця, поруч з нею крокував Вій, що ніс непритомну Марисю. Русалка на диво сильно виклалась, як на таку егоїстичну особу. 

- Працюють, - підтвердила мою здогадку вона, - вторгнення почвар закінчилось, їх світ повністю зруйновано, це були останні особини, що намагались прорватись в наш,  приваблені смачною для них енергією людських душ. Насправді вони спробували врятуватись від смерті в нашому світі, найсильнішим вдалось прорвати простір. Це послання тобі, Дарію, просила передати богиня Морана.

- Це все? - в цей момент мені здалося, що богиня змилостивиться над нами з Ясею і подарує можливість бути разом, але світлим надіям не судилось здійснитись.

- Так.

- Дякую.