51. Яся. Останній бій

  - Я відчуваю її, вона вже почала діяти, - крикнув Дан, стрімголов вибираючись із мобілю. Всім гуртом поспішили за чаклуном. Кладовище відчувалось якимось дивним, наче потріскувало від надлишку концентрованої енергії, схоже, що так воно й було. Я навсебіч крутила головою, помічаючи все більше неупокоєних душ навколо, вони наближались, здається намагались бути поруч із нами, чи зі мною.

 Мар‘ян більше не відлітав далеко, наче приклеївся до мене, на його обличчі застиг якийсь похмурий приречений вираз, схоже було, що привид намагається мене захистити. Коли ми нарешті дістались місця ритуалу, центром якого була Таша, одразу відбулось декілька речей: просто посеред небесного полотна з‘явилась тріщина і через неї проявилась велика потворна кінцівка монстра, душі почали затискати мене в коло, Мар‘ян засвітився блакитним сяйвом, тонким струмком енергії облетів взовж мого тіла і злився із землею під моїми ногами, утворюючи енергетичний постамент, Іннарі відійшла на кілька кроків і стала навпроти мене, Даній кинувся до відьми, Марися зайняла своє місце поруч із Іннарі, а я дивилась на хлопця, що очолював невеличкий загін у темному спецодязі і не могла повірити, що це і є мій Дарій. Такий зосереджений, холодний, навіть жорстокий вираз, я не бачила ніколи. На його обличчі і шиї помітила дивні візерунки, а в руці довгий і я певна, що смертоносний, меч. Він теж дивився на мене і я не мала сил розірвати цей дивний гіпнотичний зоровий контакт. Поштохвхом до дій став новий тріск, схоже з’явилась ще одна почвара, мене затискали душі померлих, звужжуючи простір навколо нас з дівчатами. Я почала рухатись одночасно з Іннарі, закляття линуло зсередини, ніби живучи окремим від мене життям, а Марися заспівала нечуваної раніше пісні, світ ніби спіткнувся, щоб після того почати обертатись з небувалою швидкістю. Я навіть не бачила, а відчувала, що над нами хтось кружляє, даруючи захист. В голові наростав гул, а тіло почало тремтіти від напруги, краєм ока я помітила, як Вій підіймає знесилену Марисю, яка почала осідати, на руки. Як він опинився всередині кола, я навіть не зрозуміла. Вже майже втрачаючи свідомість, я відчула, що земля під ногами нагрівається і стає хиткою, а в голові з‘явився образ Мар‘яна.

- Ясю, в нас вийшло! Я бачу відкритий прохід, душі йдуть за межу, а я на жаль дуже втомився. Здається в мене не вистачило сил і я хотів сказати, дякую, що не відвернулась від нас. Я щасливий, що провів свої останні дні поруч з вами всіма, - сказав усміхнений привид і розтанув, а земля під моїми ногами почала рухатись і провалюватись, і я полетіла в темну прірву. Руку боляче смикнули, витягаючи мене на поверхню, через мить зрозуміла, що опинилась на землі в обіймах Жара. А я все не могла повірити, що Мар‘яна більше не має і не буде. Його душа просто зникла, я підвела свого підопічного, стала причиною не просто смерті,  а повного зникнення.  Ми з Жаром важко підвелися з землі, тримаючись один за одного, його сорочка рясніла підпалинами, з рани на грудях йшла кров, на перший погляд не важка. Мозок зараз працював, як машина, роблячи замітки і не даючи емоціям прорватись назовні і розчавити мене. Я роззирнулась і побачила кілька тіл: одне належало відьмі, друге викраденому некромантові, третє - велетенській почварі, за характерним тріском зрозуміла, що ще не всіх монстрів подолано, Вій ніс до нас на руках непритомну Марисю, за ним, оминаючи тіла, слідувала Іннарі. Даній майстерно бився з двома почварами людського зросту, використовуючи одночасно техніку рукопашного бою і щось накшталт вогнепальної зброї з якої замість куль, вилітали згустки енергії дивного фіолетового кольору, вони пробивали товсту шкіру почвар без видимих проблем, всі інші добивали другу велетенську почвару, кладовище навпіл розділила  велетенська тріщина, простір навколо палав, нагадуючи якісь постапокаліптичні сцени.

- Ясю, тобі треба відпочити, - тихо промовив Жар, підтримуючи мене за талію, - здається портали вже працюють.

- Працюють, - підтвердила Іннарі, - вторгнення почвар закінчилось, їх світ повністю зруйновано, це були останні особини, що намагались прорватись в наш,  приваблені смачною для них енергією людських душ. Насправді вони спробували врятуватись від смерті в нашому світі, найсильнішим вдалось прорвати простір. Це послання тобі, Дарію, просила передати богиня Морана.

- Це все? - обличчя Дарія осяяла надія і одразу ж згасла. 

- Так.

- Дякую.

  Бій закінчився повною перемогою загону, ніхто з почвар не вижив. 

- Ти лишишся? - тихо запитала я коханого. 

- Так, нам треба поговорити.