47. Жар. Нічна пригода

   Дівча від себе відчепити вдалось не одразу, заважали емоції, потяг до образу Ясі і цупкі пальчики малої. А потім я пів ночі просидів поруч із метаморфом із тазиком і вологим рушником, бо вивертало її добряче. Увесь цей час у неї було обличчя Ясі, іноді я торкався її шкіри просто, щоб відчути яка вона на дотик ще хоча б раз, навіть розуміючи, що переді мною зовсім інша дівчина. Десь під ранок вона врешті отямилась і спробувала встати.

- Де це я?

- Не пам’ятаєш? Ти мені краще скажи, де ти так набралась? І зміни вже образ, я тебе благаю!

  Вона ахнула і повернула свою подобу, до самих очей натягуючи ковдру. 

- Це не важливо. 

  Так, дійсно, не важливо. Якийсь паскудник із загону  споює малолітку і ще й коли? Та будь якої миті нас можуть в саме пекло битви закинути і що ця дитина може протиставити в такому стані почварам? Ну, нічого, я цього придурка і сам знайду. Зараз треба з малою порозумітись. А те що вона «своїх» не здає, то непогано. 

- Скажи, а що ти відчуваєш, коли перевтілюєшся?

 Вона все ще ховала обличчя за ковдрою і дивилась на мене вовком, наче це я вліз до неї в кімнату, а не навпаки. 

- Та припини, я тобі пів ночі компреси ставив і блювоту твою виносив, час соромитись минув, коли ти мене звабити спробувала.

  Її очі стали такі величезні, як блюдця, що мені аж стало лячно, як би не випали. Аж смішно, я не втримався і посміюючись, простягнув Санні склянку води.

- Пий, потім соромитись будеш, коли до себе повернешся. 

  Вона влила в себе ту воду, наче в суху землю.

- Все, що відчуває оригінал, яким я в цей час користуюсь. В таких випадках, як у вас, коли пари призначені одне одному долею, я можу зчитати їх кохану чи коханого, навіть не маючи візуального контакту з самим оригіналом. Я не маю жодного уявлення, як ваша подруга виглядає, просто тіло саме змінилось, набуваючи потрібних форм і почуття її, я теж відчувала в той момент. В мені наче одночасно дві істоти живтуь в такому стані, але друга не має контролю над тілом.

- Ясно.

- Було дуже складно зупинитись, ви мені подобаєтесь, пане керуючий. А коли я стала нею, то майже збожеволіла. Просто шаленство якесь, як ви з цим боретесь взагалі, як перебуваєте нарізно? Вона так хотіла бути поруч, емоції через край плескались.

  Я відвернувся, щоб поставити склянку на столик і приборкати відчай, що рвався зсередини чи хоча б приховати його. Сам питав себе чи вірно вчинив, знищуючи мітку, але я спробував все, де б не копав я, чи мої друзі, в цьому світі чи Ясиному через дзеркало, виходу із нашим «прокляттям» не знайшлось. Якби я довів діло до кінця, то помер би, а Яся все життя відчувала б через те провину. Можливо ревнощі прискорили події, але мені так хотілось вірити, що хоч у неї є шанс на повноцінне життя і щастя, навіть якщо не зі мною. І я обов‘язково ще прослідкую за тим, щоб той артефактор поводився як треба. Врешті решт, шпигун в місті у мене вже є. 

- Тобі час йти. Зустрінемось на тренуванні. 

  Санну двічі просити не довелось, її як вітром здуло. А я спромігся задрімати на годинку, перед вранішнім тренуванням. Але розбудив мене не Вій з яким ми зазвичай разом вирушаємо на полігон, а сигнал тривоги через масштабний прорив у Межигір‘ї.