46. Жар. Названий гість

  Новий день завітав до мене разом із відчуттям повної безвиході, хоча я казав Вієві, що впевнений у своєму рішенні щодо Ясі, але ревнощі нікуди не поділись. Жодного уявлення, як подолати це шалене бажання бігти до каханоЇ, заспокоїти її, все пояснити, відчути смак її губ, я не мав. Так само я не знав, що робити з інстинктами, що спонукали мене перетворити Данія на криваве місиво, бо він намагається взяти МОЄ! Єдине, що спадало на думку - битися і я пішов на тренування. Варто було мені вибратись з кімнати, прихопивши свій рухомий меч, як на мене обрушилась велетенська купа різноманітних звуків. Хлопці скандували, кричали, підбурювали і підбадьорювали супротивників на імпровізованій арені. Ельф приймав ставки, я підійшов до Вія, з метою дізнатися, що за ґвалт. Суперники завмерли навпроти одне одного. Велетенського зросту, кремезний дракон навіть у людській подобі виглядав лютим звіром супроти тендітноЇ дівочої фігурки з розпатланим білявим волоссям. 

- Що відбувається?

- Метаморф проти дракона. На кого ставиш?

- Не займаюсь такими дурницями, але впевнений, що дівча не просте.

   Вій пильно подивився на мої шрами вкриті темними візерунками.

- Під час твоєї вистави, яку ти влаштув, не було часу придивлятись, а зараз бачу тебе причепурили. Гарно.

  Тим часом на арені почався рух, дракон вмить перетворився, приймаючи істину форму і кинувся на малу в лобову атаку. Його суперниця перейшла на біг, вона розігналась до неймовірноі швидкості, а в той момент, коли зіткнення здавалось неминучим і від метаморфа мала б лишитись лише мокра пляма на землі, вона підстрибнула, пробіглась вздовж голови і хребта супротивника, щоб знову підстрибнути вгору, перетворитись на його точну копію і впасти згори  вниз, придавлююючи його своєю вагою. 

- Круууто! Скажи?! - Вій регоче з дракона, що ніяк не може виборсатись, навіть я, незважаючи на свій паскудний настрій починаю посміхатись.

- Є таке.

  Метушня на арені продовжується, дракону нарешті вдається вивернутись із міцних лап дівчисьна. І він набирає повні груди повітря, щоб вилити вогняний потік на метаморфа. Дівчина миттєво міняє форму, перетворюючись на чаклуна, що володіє чарами льоду і виставляє велетенський льодяний щит. За час їх двобою, вона використовує личини всіх воїнів нашого загону і закінчує поєдинок моєю, затягуючи зашморг на шиї супротивника копією мого меча.

- Які часові рамки ефекту метаморфози?

- Від секунди до доби, чим довше, тим складніше відновлювати циркуляцію чарів у організмі. 

- Скільки ж їй років?

- Шістнадцять.

  Недовірливо хитаю головою, зовсім ще дитина. Я в її віці з бібліотеки не вилазив.

- Таке життя, брате. Розімнемося?

  Звуки поєдинків відволікали від душевних мук, завдяки тумакам і блискавичним нападам Вія така терапія виявилась більш ніж дієвою. Тому на самому змієві я не зупинився і встиг позмагатись з половиною загону. Брудний і знесилений я ледь добрався до постілі. А коли вже почав дрімати, зрештою пірнаючи у обійми сну, двері відчинились. Місяць висвітив на порозі тендітний жіночий силует, на мить мені здалося, що це Яся і серце ледь не вискочило з грудей. Але придивившись, розумію - до мене завітала новенька - метаморф на ім‘я Санна. 

- Що ти тут робиш?

 Вона відлипла від дверей і я помітив щось дивне у її ході. Дивчину хилитало, немов вона йшла вздовж човна у штормовому морі. Та мала ж п‘янюща, як чіп!

- Де ти так нализалася?

- Ти мені не татко, щоб контролювати! - вона посунула в бік мого ліжка і несподівано впала зверху, зручно вмощуючись на мені, - такий гарний і пахнеш лісом і апельсинами, зоооовсім не татко!

- Злізь з мене негайно, - мені хочеться відштовхнути її, але з поваги, стримуюсь, та й боюсь завдати шкоди, хоча хто ще кому тут може зашкодити, то питання.

- Я тобі така не подобаюсь - вона струснула білими косами і перетворилась на мою кохану Ясю, - а так?

  Питає і накриває мої губи поцілунком, а я з подивом розумію, що моє тіло реагує на її поклик.