42. Яся. Розслідування

  Ми з Данієм сиділи на гіпер м‘якому дивані у велетенському маєтку фейрі Мав. Дім був настільки велики і помпезним, що його більш правильно було називати палацом. Мав розмістилась навпроти нас напівлежачи на софі, я зніяковіло дивилась на хлопця, що із захватом робив їй масаж ніг, сидячи на підлозі біля господині. Час від часу його пальці підіймались вище щиколоток, а то і зовсім вище колін. Така розкутість змушувала мене нервувати і почуватись не в своїй тарілці. Також впевненості не додавав цей клятий диван! Цей «чудовий» предмет оздоблення кімнати був такий м‘який, що ми з Даном у ньому просто тонули, до того ж, сівши поруч ми одразу зрозуміли свою помилку. Ми обидва з’їхали своїми філейними частина в одну точку і зараз притискались одне до одного стегнами, точніше диван нас притискав, а ще точніше - Мав.

 - Я вже розповідала стражам правопорядку все, що згала про Мар‘яна. 

  Вона глибоко зітхнула, від чого відверте декольте на грудях мало не лишилось без своїх підопічних. Даній закашлявся, мабуть слиною вдавився. Ну, так, не кожен день тобі в носа тичуть майже голі цицьки четвертого розміру.

- Так шкода! У Мар‘яна були дуже вправні губи. 

  Мав кліпнула своїми довжелезними віями, привертаючи увагу до своїх, схожих на котячі, магнетичних зелених очей. Зважаючи на те, що Дан схоже на межі притомності від вигляду принад фейрі, як єдиному представнику з непоплившим мозком, говорити довелось мені.

- Так, втрада вправних губ, то непоправна втрата... Ми незалежні консультанти, пані Мав, робимо висновки, дивлячись на справу під нестандартним кутом і нам потрібні всі можливі подробиці.

- О, це мабуть через нову жертву?! - її щоки залила фарба, а «підніжний» хлопець почав активно обмахувати фейрі віялом, що завбачливо матеріалізувалось у нього в руці. Ти диви яка швидка! Я ж тобі не мужик, щоб біля тебе калюжею розпливатись. 

- Ми не маємо права, розголошувати деталі справи.

  Мав гнівно втупилась мені в обличчя, ніби не розуміючи, чому не діє на мене її шарм. 

- А ти бува не закохана, дівчинко?

- Це не має жодного відношення до нашої розмови. Будь ласка, розкажіть все що знаєте, аби нам не довелось викликати Вас у відділок. 

 Фейрі підібгала губи і ляснула в долоні, зник хлопець з підлоги, а диван на якому ми з Даном сиділи раптово розпрямився і набув нормальної щільності. Я полегшено зітхнула і трохи відсунулась від артефактора, на жаль в цей момент в кімнаті з‘явився Мар‘ян і спробув кинутись до ніг Мав. Мабуть якийсь рефлекс спрацював. В нього звісно нічого не вийшло, бо був він безтілесною  примарою, він кілька разів безрезультатно намагався вхопити ніжку фейрі, а потім засмучено зиркнув на мене і щось сказав. Я мало не застогнала вголос, дякувати всім силам природи, монокль я не вдягла, рахуючи його дуже специфічним аксесуаром для повсякденного життя. Схоже ця божевільня ніколи не скінчиться.

- Гаразд, став вже свої запитання.

 Після всієї тієї вистави, що влаштувала фейрі в мене трохи голова йшла обертом. Але, зрозумівши, що я не ведусь на її флер (ті самі чари, що змушували закохуватись у неї оточуючих) вона почала говорити чітко і по ділу. Мав і Мар’ян зустрічались кілька разів, нічого серйозного, лише втіха. Зустрічались лише в маєтку і в «Дикій Лілії», ресторації в якій працював хлопець. Про Еріка чи інших ворогів нічого не знає, чи бреше, що нічого не знає. У ніч вбивства була з коханцями. Угу, хто б сумнівався...

  Від фейрі ми їхали без нової інформації, а Дан і Мар‘ян ще й змарнілі. Як цей фокус вдався привидові й гадки не маю, а от Даній блідий і похмурий, важко дихав і ледве не засинав за кермом, тому поїздку до володінь нечисті і людей я вирішила відкласти на потім. 

  Повернення додому додало нових неочікуваних проблем, біля дверей мого дому стояла черга привидів, що стала значно жвавішою за моєї появи.

- Що це, в лисого гобліна, таке?!!

 Мар‘ян замахав руками, подаючи знак, щоб я одягла монокль.

- О, перш ніж податись до маєтку Мав,  я чомусь залетів на людське кладовище і побачив там цих нещасних, що не мають змогу пройти за межу і розповів їм про тебе. 

 Шкода, що мертвих не можна задушити, ой як шкода!