41. Яся. Попит на подавальника

  Постійна присутність привида навіть трохи тішила, бо він заважав увесь час думати про Жара. Птах не відповідав на заклики міткою ось вже майже тиждень, але це ще пів біди, от те що коханий не відвідував мої сни, відверто лякало. Зустрічі у сновидіннях, від початку, були нашою віддушиною,  нашим секретним місцем, де незважаючи на обставини, ми могли побути разом, спілкуватись, кохатись. Він не міг просто так припинити приходити, а це означає, що трапилась якась біда. Одного разу я навіть спробувала зв‘язатись з Вієм, але той не відповів. Я накручувала себе і єдиним порятунком була справа привида Мар‘яна. 

   Я відверто не розумію, що робити з тою примарою. Він ходить за мною, як приліплений, увесь час доводиться носити Данів монокль, бо без нього привида я зрозуміти на здатна, а він каже, що коли ми не разом, наче геть пропадає. Примару дуже шкода ... було, аж доки він не вліз до мене в душ, тоді вже я так матюкалась, що привид зрозумів - геть пропасти, то не найгірша альтернатива. Ми з Даном дійшли висновку, що душа привида не рушила в потобіччя бо її тут тримає незакінчена справа. Ну, принаймні ми так вважаємо, бо сам він нічого такого не каже. 

  Мар‘ян за життя був звичайною людиною, працював у ресторацїї подавальником, у недешевій до речі, я б навіть сказала елітній, бо вона була єдиним на території людей місцем, куди мали право запрошувати інших мешканців міста. Це місце дуже сильно любили вапіри, які за згоди людини, могли поласувати її кров’ю, не безкоштовно і не дешево, а також фейрі, які чомусь шаленіли від статевих відносин із людьми. Дан розповів, що  під час сексу із людьми, вони відчувають їх емоції і харчуються ними. Зрештою все зводилось, до того, що люди - то їжа, так делікатес, але все ж ... Мене таке ставлення відверто обурювало, якось це дуже несправедливо. Але повернемось до нашого постраждалого. За життя, Мар’ян був сиротою, ніяких родичів, друзів. Не мав він ні дружини, ні дівчини. Таке враження, що весь свій час він проводив на роботі. 

  Я вкотре перечитувала його справу, знову ж таки сидячи на дивані у вітальні свого дому. 

- Мар‘яне, прошу допоможи мені. Як я маю розібратись із твоїм вбивством, якщо навіть не можу зрозуміти чи були в тебе вороги?

 Привид вже не здавався таким переляканим горобцем, як на початку. Одягнений в класичні чорні брюки, білу сорочку і короткий піджак такого ж кольору, як штани, він був би схожий на звичайного перехожого з вулиці, якби не вирізнявся прозорістю.  Симпатичний шатен із м’яким поглядом, тонкотілий і якийсь беззахисний. На його обличчі відобразився смуток. Звукова доріжка в моїй голові трохи відставала від мовця, тож я просила його говорити повільніше.

- Я не знаю, що мені ще розказати...

- Так, останній раз питаю, як ти вважаєш, за що тебе могли вбити? 

  Мар’ян знітився і відвернувся, це привело мене до думки, що щось він таки приховує, треба натиснути. 

- Мовчиш значить, гаразд, тоді я відмовляюсь допомагати, ось зараз знімаю монокль і кривляйся собі скільки влізе, я тебе чути не буду, а зробити мені все одно нічого не можеш, - і вже потяглась до монокля.

  Він ображено надувся і навіть руку хотів простягти аби мене зупинити, але відразу ж прибрав, згадавши  про свою примарність. 

- Був один вампір, що приходив до мене на роботі.

- І часто він  приходив?

- Часто.

- Це все?

- Ні, останнім часом я дуже зацікавив одну дівчину фейрі. Мені здалось вампірові це не сподобалось.

  Я дивилась на це непорозуміння чоловічого роду і намагалась зрозуміти ось, що із тими людьми не так, ну якого ж ти сам ліз смерті в пащу? Зв‘язатись одночасно і з вампіром, і з фейрі це ще додуматись треба. 

- Давай по порядку, що за вампір і чому він ходив до тебе?

- Спочатку Ерік просто платив мені за кров.

- Продовжуй!

- А потім запропонував мені стати коханцями.

- І ти погодився?

- Ні. Власне, тоді й з‘явилвсь Мав.

- Я так розумію, що це фейрі. І що?

- Ну, вона ні про що не питала, просто перенесла мене до себе в покої і ми кохались, поки я не знепритомнів. Так вона приходила до мене кілька разів.

 В цей момент до вітальні, наче ураган, увірвався Даній і з розгону всівся в крісло на якому вже сидів привид. Той зойкнув, і з виразом ображеної невинності перелетів на інше крісло. 

- Знову ритуальне вбивство! Цього разу мені вдалось  викликати душу з потойбіччя! - Дан це промовив так, наче я до того моменту сумнівалась в його компетенції, а зараз він цілковито довів свою професійну спроможність. Я трохи не засмялась вголос. Ці чоловіки!

- І що?

- Вампір Ерік нічого не пам’ятає.