40. Жар. Прийшовши до тями...

  Наступного разу я отямився від дратівливого відчуття, що за мною хтось нахабно спостерігає. Щелепу пекло вогнем навідміну від решти тіла, враження було таке, ніби знеболили все окрім щоки. Десь на задвірках свідомості майнула думка, що так і є. Я повільно підняв важкі повіки і повернув голову в бік. На мене витріщались великі круглі фіалкові очі, що ледь проглядались крізь світлі прямі пасма. Волосся затуляло майже все обличчя незнайомки, окрім того його було не видно бо вона наполовину закривалась постіллю, тримаючись за її край тонкими пальчиками. Дівча сиділо навпочіпки і визирало на мене з-за ліжка, з цікавістю спостерігаючи моє пробудження. Виглядало це все досить дивно, але не мені судити про дивацтва. Незнайомка торкнулась моєї руки і я помітив, що майже вся шкіра кінцівки вкрита рубцями від опіків. Я ще навіть не встиг зрозуміти своє до них ставлення, як від доторку дивної візитерки, шрами вкрились візерунками схожими на ті, що зазвичай мороз малює на вікнах. Я відчув легке поколювання також на плечі, шиї та правому боці обличчя. Дівчина відкинула трохи волосся і я помітив на її вилицях такі ж малюнки.

- Чому ти це зробила? 

  Вона трохи нахиляє голову, демонструючи мовчазну  впертість. Що це взагалі за дитина і чому вона тут опинилась? 

- Ти - гарний, а шрами ні. Тепер знов весь гарний. 

 Аналізуючи свої відчуття, я зрозумів, що мені начхати на шрами, були вони чи ні, тож до  такого своєрідного тату я теж віднісся нейтрально, ну є, то й хай буде. 

- Що ти тут робиш?

  Але здається бажання продовжувати спілкування у моєї нової подруги зникло і вона швидко перебираючи ніжками вибігла з лазарету. Їй на зміну зайшов капітан Дарель.

- Отямився нарешті, ще раз мені пожежу влаштуєш, відправлю в кому на тиждень. Зрозуміло?

  Дивлюсь на дроу мабуть так само, як нещодавно дивилось на мене те дівча, вперто, з-під лоба і сам ловлю себе на думці, що це якось дуже по дитячому. Тому приборкую емоції і напускаю на обляччя нейтральний вираз.

- Так, капітане! 

- Чудово. Дарію, мені подобається твій гострий розум, швидикість та оперативність прийняття рішень, єдине що тобі заважає це відсутність досвіду. Але це справа часу. Мені потрібен керуючий  загоном, я бачу що ти вмієш тримати дистанцію, коли потрібно, при цьому маєш лідерські якості, саме те що треба для керуючого. Візьмеш собі помічника. 

- Слухаюсь, капітане.

  Вже на виході з кімнати капітан зупинився, якось приречено зітхнув.

- Ти не винен в тому, що сталось із Бетом, йому просто не вистачило сил витримати такий бій. Не сприймай так близько до серця, це не остання твоя втрата. Санна, метаморф, яку прислали перевертні, щоб замінити його, набагато  більш кваліфікована вбивця. Щодо її віку теж не переймайся, в неї досвіду побільше твого буде. 

- Слухаюсь, капітане.

  Щось таки насторожило його в моєму тоні, бо він несхвально захитав головою, але пішов мовчки. А я що? Коли вже сам вирішив мене призначити, має розуміти, як я міркую. Ось хто ця незнайомка! Мале дівча у мобільному загоні захисників світу? Хай вона хоч в тисячу раз кращий боєць за мене, це просто неправильно, що вона тут. Почуття провини також точило мене зсередини, як його позбутись я не знав. Розумів лише, що мої помилки багато коштують, тож маю вчитись і вдосконалюватись, а також стежити, щоб те ж саме робили мої побратими, більше ніяких втрат! 

  Ці думки похмурим ланцюжком привели мене до роздумів про те, як буде почуватись Яся, якщо стане причиною моєї загибелі. Я ледь можу витримати тягар провини за втрату хлопця, якого знав лише поверхово, а якби я спричинив смерть коханої? Відверто - зламався б так точно. Що ж мені робити, якщо я не знайду спосіб обійти Ясину недолю?

  Я нарешті вибрався з лазарету, і попрямував до своєї кімнати, маючи намір поглянути в подароване провидицею дзеркало, щоб побачити Ясю. Дошкандибав до ліжка і важко опустився на нього, підпираючи голову ліктем, зиркнув у дзеркальну гладь.  Моє відображення спалахнуло полум’ям і на поверхні з‘явилась зовсім інша картинка - Яся і Даній шукали щось у нашому підвалі. 

- Ти впевнена, що бачила його?

- Звісно ж впевнена, нащо мені вигадувати? Підлогове дзеркало, стояло біля тієї стіни, за мотлохом попередніх власників. 

- Ти кажеш, воно викликало в тебе видіння?

- Та ні, не так! Його поверхня почала змінюватись і я дещо побачила на ній. Ніби картинку з минулого чи майбутнього, не впевнена. 

-  За описом схоже на чарівне дзеркало богів. Його активувати може лише носій божечтвенної крові.

- Натякаєш, що в моєму родоводі є боги? 

- Абсолютно в цьому впевнений, інакше ти не могла б ним скористатись. Чим ближче рідство до богів, тим більше властивостей виявлє цей артефакт під час його використання. 

- Звідки тобі це відомо?

- Моя матір - богиня на ім‘я Доля, колись вона подарувала мені це дзеркало, але я загубив його в ході ритуалу. За життя я отримав від неї лише два подарунки: дзеркало і одну особливість, в Долі немає моєї нитки життя, тож і сплести мою долю, і якось впливати на неї вона не може. Дякувати всім силам природи...

  Далі слухати я не став, сидячи з широко розплющеними очима, я з великим скрипом у серці усвідомлював, що здається моя Яся може мати повноцінні стосунки з чоловіком при цьому, не вбиваючи його.  І що ж мені далі робити з цим знанням?