35. Яся. Дилема з привидом

  Я сиділа на дивані і дивилась на привида, котрий сидів на кріслі і теж дивися на мене. На сусідньому кріслі напружено застиг Дан, який переводив погляд з мене на пусте, з його точки зору, крісло. Гарно так сидимо, загадково. Мовчки!

 На кладовищі Дан розповів мені, що не бачить привидів і взагалі від мене вперше чує такий термін, виявилось, що коли некромант прикликає душу, то вона розмовляє через тіло загиблого і ніяк інакше. Дуже скоро привид помітив, що я його бачу і з лякаючою швидкістю опинився поруч зі мною, його примарний рот відчинявся і зачинявся, але звуків ніяких не відтворював, принаймні таких, які здатна почути проста відьма. Отже що ми маємо? Привида я бачу, але не чую, а він єдиний свідок вбивства. Питання: як його розпитати і чого він взагалі тут, а не в потойбіччі? 

  Коли Дан знайомив мене зі слідчим Кардою все на тому ж цвинтарі, представляючи, як свою помічницю, я вже розуміла, що діло - швах. Ну, з якого переляку я маю лізти у якесь розслідування, чи мені своїх проблем бракує? Навчання, робота, та стосунки із Жаром, навіть на відстані, все це забирає увесь мій час. Коли мені ще й розслідуваннями займатись? Глипнула на розгублене обличчя примари, що в німому благанні зверталось до мене, і тихенько застогнала, розуміючи, що хочу я того чи ні, але вже влізла у справу по самі вуха. Ніхто крім мене його не бачить, треба тепер ще знайти спосіб його почути. Переказала свою думку Данію. Той відвів слідчого вбік і щось втирав Карді, а я от недовго знаю його, але чітко бачу - бреше, впевнено і безсовісно. Привид увесь час тулився до мене, як до рідної, інколи із жахом оглядаючи своє мертве тіло, яке вже перемістили на каталку і прикрили білою тканиною, а я все намагалась вигадати, як з ним поговорити. Розумні думки відмовлялись приходити до моєї голови, може через потрясіння, а може мій мозок просто не розрахований на такі навантаження. Це що я зараз подумала, що дурна? Злість трохи підбадьорила мене, я зібралась з думками. Отже, Дан хотів аби я спробувала використати вміння Баби Яги, а що вміє Баба Яга? Що я знаю про її здібності? Бачу енергію смерті, говорю з тваринами, гіпнотично дію на нечисть, але яка її основна риса? Шалена думка прошила мене блискавкою. Яга - провідник, вона проводить душі померлих до потойбіччя, якщо душа сама не може туди потрапити. І це було точно, я це знала так само чітко,  як і те, що я - відьма. А от що із цим знанням робити далі, незрозуміло.

  Дан забрав нас із привидом до свого мобіля і ми вирушили додому, я навіть незчулася, як ми опинились у мене і повсідалися у вітальні навколо журнального столика, який я використовувала для навчання. Даній кинув на нього невеличку теку з надписом «Справа #78»

- І довго будемо в гляділки грати?

- Я його не чую, лише бачу, як же мені щось від нього дізнатись?

- Ти кажеш, що у Темному лісі Баба Яга дала тобі своє око?

- Ну, так.

- Можливо тому ти бачиш, але не чуєш, бо від неї в тобі лише око.

- І як це нам допоможе?

  Даній розтягнув губи у доволі моторошній посмішці. 

- Дорогенька, не забувай, що твій вчитель - видатний  артефактор. Без зайвої скромності скажу - один з найкращих у цьому світі. Я маю одну розробку для глухих, що відтворює звуки, за допомогою зчитування міміки співрозмовника. 

- Це боляче? Вимагає якихось маніпуляцій з чарами з мого боку?

- Зовсім ні, дуже спрощено кажучи, я дам тобі монокль, під’єднаний чарами до мозкових центрів, ти дивитимешся на привида, він говоритиме, а мозок у поєднанні з моєю розробкою видасть в твоїй голові звукову доріжку. Так ми зможемо пповести з ним бесіду.

- І чому мені здається, що це небезпечно?

- Тобі нема про що хвилюватись, прилад вже є в лавках зцілювання, цей лише треба зробити більш чутливим до зображення, кажеш привид прозорий? - киваю, як лялька, трохи вибита з рівноваги геніальністю свого вчителя, - нічого страшного, справа кількох хвилин. Я зараз повернусь.

  Дан йде, лишаючи мене з привидом сам на сам. От же ж геній недороблений! А якщо цей привид мене тут прикінчить, хіба я знаю, що він може і що в нього на думці? Хоча, зважаючи на його вигляд він сам усього боїться, і мене у тому числі. Сидить, забився в куточок, нігті гризе. Цікаво, а як він на підлогу не провалюється?