29. Яся. Одна вдома

   Жар поїхав у справах, сказав що має зустрітись із Вієм, бо чув, що в того якісь проблеми, та й до артефакотра знов хоче заскочити. Наша вчорашня розмова була досить інформативною, але я не на всі   запитання отримала відповіді, бо банально заснула. Між тим, черв‘ячок сумнівів впевнено точив мене зсередини. Я точно знала, що Жар приховує від мене якусь інформацію, не розумію звідки, можу припустити, що це якесь відьомське чуття. Але знову лізти із запитаннями до нього не стану, бо вже досить добре знаю його, щоб зрозуміти - він тоді лиш закриється. Мене непокоїть думка про маму Дарія, гадаю скоро до нас з’являться небажані гості із Сонячного Саду, а я така собі відьма, що нічого толком не знає. Потрібно хоч дізнатись якими силами володію, аби обрати подальшу лінію поведінки. Коли повернеться Жар, обов`язково розпитаю його чи не знає він, яким чином тут виявляють направленість чарів.

  Сніданок та кава займають хвилин двадцять, а в мене ще цілий день попереду і я вирішую зайнятись прибиранням. Дійшовши висновку, що сміття без сторонньої допомоги легше буде виносити з підвалу, а не з горища, рушила до комірки з інвентарем для прибирання. 

   Спустилась сходами до підвалу, одразу ж спрацювала освітлювальна сфера, що висіла у повітрі під стелею. У великому, на всю площу будинку, підвалі знаходився паровий котел. Там же були пральня і сушарка. У кутку, щільно притиснуті одні до одної, тулились коробки. Багацько так коробок! Різної форми, з різних матеріалів і, вочевидь, різним вмістом. Зверху все це добро недбало накрито запиленим килимом, мабуть колишні пожильц не стали заморочуватись утилізацією сміття. Але цікавість все ж таки перемогла і я вирішила спершу перебрати ті коробки, може знайду щось потрібне, а решту вже викинути. На п’ятій коробці мій запал дещо стих, бо поки мені траплявся лише самісінький мотлох від щербатого посуду до побитого міллю одягу. Також «порадувала» старовинна лялька без очей та руки, що нагнала на мене дикого страху з незрозумілих причин, відклала її подалі і закрила килимом, бо враження було таке ніби хтось за мною пильно стежить, аж мороз по шкірі. Раптом я побачила дивний блик. За всіма коробками стояло старовинне ростове дзеркало, я трохи розтягла коробки, аби гарненько його роздивитись. Бронзове підлогове дзеркало на красивих тендітних ніжках, з витонченим орнаментом вздовж рами. Воно притягувало погляд, відчувала, що мене тягне до нього, як метелика до вогню. Я вже розуміла, що коється щось дивне, але зробити нічого не могла. Просто йшла до дзеркала, гладь його на мить пішла брижами і замість свого відображення у ньому я побачила себе і Дарія. Ми сиділи на лавці в саду, за нашими спинами височіли величезні ковані ворота оповиті плющем, на вулиці панувала ніч. Зорі    яскраво сяяли, освітлюючи нічний сад із квітами і деревами, панувала романтика, я бачила - пара про щось розмовляє, але звуку не було. Незважаючи на це між ними відчувалась взаємна симпатія, те як вони дивились одне на одного, з надією та захопленням, говорило саме за себе. Потім Дар нахилився і поцілува мого двійника. В цей момент, я несподівано відчула слабкість, дзеркало відобразило мене разом із червоноокою лялькою, що стоїть за моєю спиною і темрява цілковито поглинула мене.