26. Жар. Після вечері

   Додому ми доїхали без будь яких пригод, сил на розмови за вечерею не вистачало катастрофічно, тож похапцем перекусили бутербродами й відправились відпочивати.

  Ось тоді я зрозумів, що довгій розмові бути! Ми лежали в ліжку, а в очах Ясі горів допитливий вогник цікавості, і я вже точно знав, що зараз пролунає питання.

- То ти розкажеш мені, що сталося? Куди ти зник із лісу, та й взагалі як?

- Я зник бо спрацювало прокляття матері, яке вона наклала на мене. 

   І я знову розповів дівчині про своє прокляття, про те, що не міг ставати людиною до зустрічі з нею, як опинився у Сонячному Саду, і про те що увесь той час  був пов’язаний з душею Вія. Але цього разу змовчав про Морану і Долю та будь які згадки про них.

- Але чому ти зник саме у ві сні, а не на Диво-озері, наприклад? Ти ж був там?

- Це ти так делікатно хочеш випитати в мене зізнання в підгляданні? 

   Яся сховала голову під подушку.

- І чому це соромно повинно бути тобі, а червонію я?

  Вона тішила мене своєю безпосередністю і сором’язливістю. Так тепло було поруч із цією відьмочкою, вперше за все життя я відчував себе щасливим, потрібним і коханим. І я не збирався відмовлятись від цього щастя, хай там що...

- Тому що ти найчарівніша дівчина на світі. Я правда був там, хоча ти й сама вже здогадалась, я ж не просто так просив тебе вдягнути ту сорочку на джерелах. Дякую, до речі, що виконала моє прохання. Коли я вперше побачив тебе в такому образі ще на озері, я все ще був птахом, що не може обернутись людиною, але вже було так близько до перетворення, що здавалось моє чоловіче єство саме вистрибне з пташиного тіла, та й фізіологічні процеси уже почали відбуватись. Я злякався бо не розумів, що зі мною і дав драпака, а коли ти повернулась, то не міг навіть в очі тобі поглянути, гадав що ти про все здогадуєшся і скажеш, що я збочинець якийсь.

- Я все думала, що божеволію. Бо поруч із тобою- птахом, час від часу, з’являвся якийсь чи то дух, чи то примара молодого хлопця, і мене так шалено тягнуло до вас обох, що я поруч не могла знаходитись, тоді я втекла під приводом купання. А потім я відчула, що ти дивишся на мене і почала тебе зваблювати, то взагалі якась мана була...

-То ти зваблювала мене? - шепочу їй на самісіньке вушко, - маленька бешкетниця, в тебе це чудово вийшло. Цікаво, що ти побачила в мені хлопця ще до перевтілення. Я про таке жодного разу не чув.

- Потім мені стало страшно, а раптом це не ти, а хтось інший слідкує за мною. І я повернулась до нашого табору. Ти був дивний і мовчазний, а я така збентежена, що навіть не стала починати розмову. 

- Просто лягла спати і знову побачила мене, але вже у ві сні.

- Угу,  саме там де простіще простого себе відпустити, забути про умовності, гадаючи що все не насправді.

- Але все було насправді, тоді поруч із тобою я засинав птахом, а прокинувся стоячи посеред міської ради Сонячного Саду, що складалась із дев’яти жар-птиць, із матір’ю на чолі. У чоловічому тілі, голий, збуджений і злющий, бо мене висмикнуло в найцікавіший момент.

- О, нічогенька така пригода, - ії округлились від здивування, - то в раді самі лише жінки? 

 - Це що ж ти ревнуєш? - я ліг на спину і засміявся, - не варто, ти - моя єдина.

- Мені тоді стало так самотньо, навіть не прокидаючись, я наче в безодню туги пірнула, хоч я й не розуміла ще, що ти зник. 

- Я вже поруч, люба.

  Так вона й заснула, обіймаючи мене. А я ще довго не міг відключитись, гадаючи чи надовго я поруч із нею. І що буде з Ясею, якщо мене не стане.