23. Яся. Дім

   Поки ми їдемо, й гадки не маю куди, доки Жар довірливо притулившись до мене, заснув, я трохи роздивляюсь, те що відбувається за вікном. Ми рухаємось по досить широкій дорозі. Два таких, як наш вози можуть розминутись без проблем. Вздовж  цього шляху розташувались симпатичні двоповерхівки, з акуратними галявинками перед будинками. Різноманітні мешканці без будь якої метушні прогулювались стежками, що мабуть відведені для пішоходів. Я вже встигла побачити, вовкулаку на двох задніх, що пристрасно чухав за вухом, з ніг до голови закутану в чорне вбрання пані, на голові якої кокетливо притулився величезний, але стильний капелюх. Мабуть бережеться від сонця. Кролика у червоному кожушку з окулярами на носі і заплічною сумкою, а також звичайного на перший погляд хлопця, який раптово випустив з рота довжелезного язика і зловив на льоту якусь комаху. І куди ж це я, цікаво мені знати, втрапила? Тим часом наш транспорт зупинився біля типового, для цієї місцини, двоповерхового будиночку, від чого Жар стрепенувся і швидко прйняв сидяче положення.

- Я, здається, заснув. Вибач, не надто важкий? - і дивиться на мене своїми чаклунськими вишневими очима, а я що? Аби тільки спромогтись відповісти, а не белькотіти щось недоладне, мов вівця.

- Все гаразд, а куди це ми приїхали?

- О, здається ми на місці! - вигукує Жар, вибирається з нашої «карети», швиденько обходить транспорт і відчинивши дверцята, галантно пропонує мені руку, а в мене складається таке враження, що він намагається відтягти будь які розмови. 

- Ти що винайняв будинок? - споглядаю акуратну споруду приємного помаранчевого кольору, не надто яскраву, та все ж веселу для ока. Будинок не витончений, а просто звичайний, поруч розташувався майже такий самий, але іншого кольору та ще вони різняться деякими деталями. Як  от у помаранчевому на горищі під покрівлею величезне кругле вікно, а у сусідньму домі - прямокутне. Мені більше кругле подобалось, чомусь мені здається, що завжди про таке мріла.

- Ммм, та ні. Купив, це тепер наш дім. Йдемо? Хочеться трохи відпочити після такої тривалоЇ і виснажливої пригоди. Ти як, згодна?

  Намагаюсь з незворушним виглядом зловити свою  щелепу. Тобто купив? А гроші такі звідкуля? Годину тому без сорочки швендяв! І що значить НАШ дім?

  Я вже починаю ставити питання про себе, бо здається їх стало настільки багато, що вони скоро стануть линуть у мене з рота без попередження і власн мого особистого дозволу. Стримуюсь з останніх сил бо розумію, що дійсно треба перепочити перш ніж починати допит. Врешті ми обидва добряче втомились. Біля дверей я спиняю Жара і серйозно дивлячись йому в очі кажу:

- Ти маєш час до вечері, тому що після, я вимагатиму відповідей і ніяких відмовок не прийму.

- Ти така гарна, коли злишся, зашарілась і очи блищать, як зірки.

- Дарію!

- Гаразд, обіцяю. Але спершу ми пообідаємо, трохи поспимо, можливо прогуляємось, а вже після вечері будуть всі розмови. Можливо навіть за вечерею. А поки, що...

  Жар підхопив мене, відчинив двері, переступив зі мною на руках через поріг і опустив мене на глянцеву мозаїчну  підлогу.

- Ласкаво прошу додому. Я тут ще не був і бачив все лише у спогадах продавця, сподіваюсь тобі сподобається.

- А нащо ти мене на руках через поріг переніс.

- Я якось читав, що в суміжному світі чоловік переносить дружину через поріг їх спільного будинку, після одруження. 

- Але ж ми не одружені.

- Це дуже легко виправити.

  Ось і як він це робить? З мене всі думки враз повивітрювались, відчуваю наче тону в його вишневих очах, як у полуничному сиропі, чи це мій мозок зовсім поплив, чи може я безнадійно влипла? Закохалась у ледь знайомого хлопця, лише від присутності якого мені голова паморочиться.