21. Яся. Межигр‘я на Перетині

  Перехід був м’яким і приємним. Таке враження, ніби проходиш  крізь величезну теплу мильну бульбашку. Втім цей приємний момент не надто відволік мене від споглядання нахабної поведінки Марисі, вона намертво вчепилась Жарові у передаліччя, тісно притулилась до його руки і з величезними від подиву очима роздивлялась місце до якого ми прибули. За малим грудьми об мого птаха не терлась. От же ж поганка! Бридкі і жалючі тенета ревнощів обплітали мене наче павук, і врешті я відчула, що емоційно закриваюст.

- Ясю! 

  Дарій занепоєно вдивлялася в моє обличчя. Він обережно вивільнився з чіпких Марисиних рук і взяв мої долоні у свої.

- Ти в порядку, перехід був неприємний? Ти наче заклякла, злякалась?

  Відпустило мене миттєво, чого це я? Хіба не зрозуміла ще, що Марися не найприємніша дівчина в світі? А от Жар як раз серйозний, відповідальний і надійний. Навряд чи він зверне увагу на дівчину, яка повелась щодо Змія щонайменше бездушно. Та й він прямим текстом сказав, що у нас із ним один шлях. 

- Я в порядку, трохи збентежена, - миттєво зависаю, погяд зупиняється на його голих грудях. Якось до цього моменту було не до того, але напівголий хлопець викликає бажання пригорнутись до нього, торкнутись його теплої шкіри, - а де твоя сорочка?

  Бачу, моє запитання змусило його трохи зніяковіти. Соромиться?

- Якщо так і далі піде, скоро звикну голяка ходити, - бурмоче тихенько, та я все ж чую, - це довга історія, розповім, коли розживемось грошима і знайдемо де перепочити. Та й одяг прикупити було б не зайвим.

  З цими словами Дарій уважно роззирнувся навкруги, це врешті змусило й мене роздивитись куди ж ми все таки потрапили.

 Ми стояли посеред великої площі. Позаду височіла п’ятиповерхова велична будівля. І це був єдиний будинок такоЇ висоти, наскільки я могла бачити. Навколо нас метушилось багацько людей, а також різноманітних істот з колоритною і не дуже зовнішністю. Здається ми втрапили на ярмарок, тому що навкруги галасували торговці і покупці тих чи інших товарів, перші вихваляючи, другі ж намагались збити ціну на бажане. В мене очі розбігались від розмаїття тканин, смаколиків, готових суконь, напоїв, зілль та артефактів. 

- Ну що ж, дівчата, лишайтесь тут, біля будівлі Управління містом. Нікуди не йдіть без мене ні під яким приводом. Я повернусь десь за пів години. Якщо не встигатиму, дам знати через мітку.

  Жар пригорнув мене на мить і прошепотів на вухо, що скоро повернеться від чого тілом табун сиріт пройшов. Мало не зомліла від задоволення і передчуття його дотику. Та це взагалі нормально? Поки я розмірковувала на цю тему, Жар встиг змішатись із натовпом, не лишаючи навіть шансу дізнатись куди він прямує.