20. Яся. Прощання на узліссі

  Всю строкату компанію дивним чином перенесло на узлісся. Серед нашої п’ятірки найпростіше мабуть було лисиці. Вона одна могла дивитися будь кому в очі. Я відчувала себе збентеженою і взагалі мозок відмовлявся поки сприймати всі події, що відбулися кілька миттєвостей тому. Думки крутилися суцільно навколо білявого хлопця, який впевнено тримав мене за талію, а висновків в голові всеодно ніяких не виявлялось. Що взагалі відбувається? Цей Дарій і є мій Жар-Птах? Зважаючи на ті емоції, що він викликав, від пурхотіння метеликів у животі до поколювання шкіри на тому місці де зараз була його рука, так, це саме він. Але як він тут опинився? Де був? Як став людиною? Запитання заплутаним вихором пролітали в голові і не мали жодних відповідей. Я поглянула на Жара і серце, спіткнувшись, пропустило удар. Виглядає впевненим, легка посмішка на доволі тонких, красивої форми губах, вишневі очі горять, а погляд який! Майже фізично обпікає, відчуваю, як щоки починають палати.

- Вітаю всіх із ініціацією. Я знайомий не з усіма, мене звати Дарій, я із роду жар-птиць. Можливо, хтось із вас не розуміє, як працює мітка на ваших плечах, маєте торкнутись її рукою і подумки чітко сформулювати місце куди хочете потрапити. Краще назву, але це не обов‘язково, якщо зможете чітко уявити місцевість. Зараз можете вирушити куди завгодно. Ми з Ясею підемо разом.

  Потім він повернувся до мене і взяв обидві долоні у свої руки, змушуючи завмерти.

- Якщо ти не заперечуєш, я пропонує піти у Межигір‘я на Перетині? Це місто існує на перехресті кількох світів і там є багато можливостей для різних чарівних створінь та людей. Пануюча раса відсутня. Крім того, я чув, що там є на що подивитись, я збирався туди до зустрічі з тобою, у разі проходження ініціації. Ти згодна?

  Мій шлях, передбачувано, перетинався із шляхом Дарія, тому я не бачила причин для відмови.

- Так, звісно. Нам багато чого вартує обговорити.

- І не лише обговорити, еге ж? - жартівлива говірка належала Змієві.

  Іронічна посмішка геть не пасувала до його сумних очей і мені стало його шкода.

- Вію, та вже краще помовч, бо зараз я тобі й пику можу натовкти.

  Хлопці водночас засміялись і я зрозуміла, що здається пропустила щось важливе і про Змія також.

- Може підеш з нами?

- Та ні, друже, маю деякі справи у своєму рідному краю, трохи забарився.

  І стрельнув промовистим поглядом у бік русалки.

- Дуже нагальні справи, я тому і зник, що мене реально висмикнули у родовий маєток за допомогою обряду. Я дуже сподіваюсь, що твоя історія завершиться добре. Вірю, що ви вдвох зможете розібратись.

  Після цих слів, він з підбадьорливою посмішкою повернувся до мене.

  - Ясю, мене звуть Буревій. Завжди буду радий домогти тобі в разі потреби, мітка також діє, як артефакт зв’язку, тож клич якщо буде потреба.

- Навзаєм, Буревію, - кажу і відчуваю, що на очі набігають сльози. Так дивно, наче щойно познайомились, а відчуття таке, мов дружимо вічність.

  Змій киває лисиці, торкається плеча і зникає у строкатих барвах порталу.

  Лисиця, в свою чергу, несподівано видає кульбіт у повітрі, а на землю вже опускається рудоволоса жовтоока дівчина років двадцяти,  одягнута в коричневу шкіряну куртку й такі ж штани.

  - Мене звуть Іннарі, і я дякую тобі, Ясю, за твою допомогу. Я також пропоную свою, у разі чого - не соромся!

  Лисиця підійшла до мене і обійняла, а після прошепотіла на вухо:

  - Я тобі в кишеню поклала насіння, з’їж його до першої шлюбної ночі, це мій вам з Птахом подарунок.

  - Дуже приємно познайомитись, Дарію, сподіваюсь ще побачимось, - кивнула русалці і рушила до свого переходу.

  - А я з вами піду, - дивує мене Марися, з незалежним виглядом підходить і хапає нас обох під руки, - влаштуюсь співачкою у Межигір‘ї на Перетині і стану відомою співачкою.

  - Ну що ж, коли так, рушаймо.