16. Жар. Обряд

  На ноги звело відчуття катастрофи, що стрімко наближається. Було воно таким потужним, що з ліжка мене наче підкинуло. Роззирнувся навкруги і зрозумів, що мама знову вирішила все за мене. Я опинився у темниці маєтку. Темницею дане місце звалося лише номінально, насправді це було підвальне приміщення без вікон з голими сірими стінами, штучним чарівним освітленням, яке завдяки підвішеним біля стелі артефактам, живилось чужими чарами. Окрім ліжка, з якого до долу впала подушка після моїх різких рухів, в кімнаті був ще умивальник, столик на якому хтось дбайливо залишив хліб і якусь рідину у глечику.

- Та бодай тебе мавки залоскочуть, мамо!

  Вся моя сутність Жар-Птаха кричала про те, що час невблаганно спливає, бо сонце зникає із небосхилу. Я нервово носився із кута в кута по невеличкій кімнатці і проклинав усе на світі. Вій, як на зло кудись зник і жодна спроба докликатись до нього не мала успіху. Коли я остаточно зрозумів, що допомоги шукати нема звідки, зупинився і сперся шспиною на стіну. Кілька разів глибоко вдихнув і видихнув.

- Гаразд, тебе тут зараз немає, але я все одно буду з тобою говорити, ти діставав мене весь цей час, тож тепер я тебе буду діставати! Мені потрібно потрапити до живої води, тобто до якоїсь водойми, отже мені треба звідси вийти, - я насупився і поглянув на умивальник, - чи ні?

  Я знав, що до нас у маєток по трубах надходить вода, що йде безпосередньо із джерела.

- Вода є, далі - камінь для вівтаря, свічка, найголовніше в якій це вогонь, вогонь у мене є, пане, ще й як є. Сорочки дві: стара й нова. Стара, щоб спалити. Друга для оновленої богині.

  Я підбіг до подушки, швидко вивільнив її від наволочки, у якій зробив імпровізовані рукава, потім добряче поваляв наволочку на підлозі. Стара сорочка є. Моя була новою, сьогодні одягнув її вперше, сподіваюсь підійде. Скинув із себе сорочку, залишаючись у штанях і чоботях.

- Сорочки є, дарунки? Треба хліб і щось питне, бажано з градусом.

  У глечику на столі виявилось вино, розбавлене, та все ж... Я мало не знепритомнів від радощів. Так, тепер найскладніше - здобути камінь для вівтаря. Стіни навколо - здавалось цільними і я, відверто кажучи, й гадки не мав з яких матеріалів складалися, але робити нема чого треба перевірити. Я скинув залишки одягу і присів на ліжко, підібравши під себе ноги. Із людини на птаха я ще не обертався, не розумів як це має відбуватися, тому вирішив максимально заспокоїтись, наскільки це можли в моїй ситуації, і пошукати всередині себе вогонь. Концентруючись на почуттях, я почав відчувати, як у грудях розпливається приємне тепло, я чую дзвінкий жіночий сміх, знаю це сміх Ясі і клац ... Я вже стою серед кімнати, з опущеною головою, бо випростатись на повний зріст я не маю змоги через свої габарити. Пробую зішкрябати верхній шар зі стіни, щоб дістатись будматеріалу з якого вона складається. Є! Моїми стараннями, незважаючи на те що, стіни передбачувано зачаровані, все ж вдалося видовбати камінчик. Зворотня зміна подоби далась куди простіше, схоже це просто питання досвіду. Я знову вдягнув штани і чоботи і розпочав приготування до обряду. Викрутив кран в умивальнику, так щоб вода текла потужним напором, на добутому камені розклав свою сорочку, спробував зробити її візуально трохи приталеною, поруч поставив тарілку із хлібом і глечик з вином. На підлогу біля каменю кинув «стару» сорочку і сконцентрувався. Раніше я ніколи не пробував добути вогонь таким чином, але так робила матір, тож спробую і я.

 Теплу енергію із центру грудей я спробував перемістити до кінчиків пальців, це вийшло без проблем, а далі - клацнув пальцями і від цього на       наволочку впав цілий оберемок іскор, від яких вона швидко зайнялась і вщент згоріла. Тепер пора говорити, гадки не маю, що тож крім імпровізації нічого не залишається. Я став на одне коліно, а праву руку приклав до серця, чому так не знаю, просто щось таке накотило.

- Велична, шановна Морано. Я не знаю чи почуєш ти мій поклик, бо я зовсім не твій послужник, але я прошу про допомогу для одної з твоїх доньок. Прошу, допоможи мені зробити щасливою Яснославу Моранович. Ми маємо зустрітись з нею, забери її пам`ять і пошли до мене, щоб я міг здійснити давнє пророцтво і щоб вона мене відчула, як я її відчуваю, щоб вона мене кохала, як я її кохаю.

  Моє останнє слово луною відбилось від стін, нічого не відбувалось. Кілька нескінченних миттєвостей все просто лишилось незмінним, а потім просто в центрі кімнати з’явився чорний вихор і затягнув мене всередину.