15. Жар. Несподіванка

  Ранок завітав до мене разом із головним болем, втім ніч пройшла без сновидінь, і мабуть так навіть краще. Якби Яся побачила мене в такому стані, не знаю, що б я їй наплів, зіпсувати враження про себе так точно міг би. Не виключено, що спробував би активні залицяння, а в тому стані, що я вчора був навряд чи вони були б витонченими. Вія ніде не було і спогад про вчорашнє откровення змусив мене почервоніти,  не гірше за помідор. Я зрозумів, що перш за все треба привести себе до ладу, а потім вже вирішувати нагальні питання та проблеми. Душ у моєму випадку - перший крок до спасіння. Я вирушив у душову, що була суміжною з моєю кімнатою. До речі, це мій перший візит до цієї кімнати з метою освіжитись, тому що до цього я її просто не потребував. Перебуваючи в іпостасі птаха, я міг спокійно почистити пір’я магією. Власне й у чоловічому тілі провернути такий фокус - не проблема, проте я прийшов сюди не тільки, щоб вимитисть, але й відчути теплу воду на шкірі. В мене чомусь було стійке враження, що вода допоможе змити бруд не лише з тіла, а й з душі. Стоячи під щільним водяним потоком, я відчував, наче мене відпускають невидимі лещата, які до цього зтискали щосили. В голові почали роїтись думки. Тож, що ми маємо? Якщо я пересплю з Ясею, то помру. Якщо я не пересплю з Ясею, то ніколи не буду літати, ніколи не дізнаюсь, що таке жіноча ласка. Завдяки прокляттю матері, крім Ясі я більше нікого не хочу, лиш вона спромоглась подолати ці чари, тож політати мені так чи інакше вже не доведеться. Між тим, відверто кажучи, ніхто крім Ясі мене досі і не чіпляв так сильно, щоб захотілось принаймі задуматись про секс. Та й чи варто взагалі про це думати? Зараз у мене лише два шляхи і про те, щоб лишити все, як є я навіть думати не хочу. Залишається сподіватись, що Морана буде прихильною і я зможу виграти для нас із Ясею хоч якийсь час, щоб побути разом. Просто кохати і насолоджуватись одне одним.

  Закінчивши водні процедури я вирушив до кухні, щоб зняти похмільний синдром за допомогою соку із молодильних яблук, головної цікавинки, що вирощується у Сонячному Саду і має ряд чарівних властивостей, серед яких оздоровчий ефект. Коли я врешті позбувся головного болю і хотів було йти збирати все необхідне, щоб вирушити до водойми бо час вже давно перевалив за південь, я почув кроки. У дверях до кухонного приміщення стояла пані Солана Ясна, струнка висока блондинка із пронизливим поглядом очей кольору стиглої вишні. Ми були такі схожі зовні, що ставало навіть трохи лячно, наче я можу заразитись від неї цим холодним прагматизмом, який вона так активно випромінює. Пані Ясна зітхнула.

- Дивишся вовком на мене, а я лиш хочу, щоб з тобою все було гаразд. Адже одруження із дівчиною з родовитої сім`ї стане непоганою інвестицією для наступних поколінь...

- Замовкни! - моє терпіння тріснуло, наче необачно скинуте до долу дзеркало і так само розсипалось на друзки, - через те, що ти зробила зі мною, я не маю шансу на будь які інвестиції чи наступні покоління.

- Але ж ти подорослішав і я подумала, що тепер...

- Тепер я маю фізичний потяг лише до тієї відьми з пророцтва, що власне відбулося через твоє втручання. Тому історія з Юною не має шансу на продовження. Але з цього приводу я на тебе не злюсь. Я розлючений, бо ти позбавила мене будь якого права на вибір. Без цього прокляття, до зустрічі з моєю коханою, я принаймні був би повноцінним, готовим до того що на мене чекає, я б літав, можливо спромігся б мати нащадків. Тепер вибору щодо моєї долі немає ні в кого.

  Я дивився на Жар-Птицю і не впізнавав. Її очі блищали від сліз і розпачу. Ніколи не бачив маму такою, неначе позбавлену свого металевого стрижню, позбавлену сенсу.

- Ти вже все вирішив, чи не так? Впевнена, ти навіть вигадав план і маєш все для його здійснення. Ну, звісно. Ти завжди був таким кмітливим і ... впертим.

- Мамо, мені дуже шкода, - мені стало ніяково тому, що я насправді мав план і методи його здійснення, але жодного разу не подумав про неї, на своє виправдання, можу сказати, що не врахував який я важливий для неї, а дарма, - але я не зміню свого вибору. 

- Мені теж шкода, синку, - прошепотіла вона і світ почав втрачати свої обриси, я знепритомнів. Останнє, що я пам’ятаю - підняту у мій бік руку мами.