14. Жар. Розмова зі змієм

- Що ти там белькочеш знову?

Я різко сів на ліжку. Дякувати всім силам природи Вій не висів наді мною, він лежав поряд, і спершись на лікоть, зазирав мені в обличчя. Я підскочив з ліжка, як підстрелений.

- Ти що збочинець якийсь?

Вій безсовісно заржав.

- Ти такий кумедний, не можу просто! Щось трапилось? У тебе було таке обличчя у ві сні, аж захотілось тебе трохи розбурхати, бо склалось у мене таке враження, що ти вже намірився ласти склеїти і покинути мене одненького розгрібати все лайно.

 Я стомлено опустився на ліжко і потер скроні, неймовірно! Зроду в мене голова не боліла.

- Зустрівся у ві сні з Ясею, але не з тією, що треба. Хоча тепер я розумію, що з нею треба діяти тонше.

- Ну, от бачиш! Всюди шукай позитив.

- Поки що нічого позитивного у швидкому наближенні смерті я не бачу.

Я підвівся і почав нервово розсікати по кімнаті.

- Треба знайти лазівку, якусь шпарину, що допоможе нам всім вислизнути із цього замкнутого кола. Не дарма у всій цій історії намалювалася Морана.

- Та Морана, яка богиня зими, смерті та відродження?

Я з надією подивися на Вія, може хоч у чомусь стане у нагоді.

- Знаєш щось цікаве про неї?

- Окрім того, що вона дуже примхлива, і треба знати до неї підхід?

- От і яка з тебе користь?

- Я дуже гарний і веселий.

- А про який такий підхід ти торчиш?

- Потрібно вибрати певний час для того, щоб вона тебе почула, використати кІлька атрибутів, пов’язаних із нею, щоб створити вівтар. Ну і приперти кілька гарних даруночків. 

- Сподівюсь без людських жертв? 

- Сподівтись ти звісно можеш ... та жартую! Бачив би ти свої очі.

Вій заходився  у нападі дикого реготу. Поки він закінчував кепкувати з мене, я вирішив все ж таки присісти. Така втома накотила, навіть знущання змія не бадьорили.

- Не кисни, Морана - жінка, і подарунки будуть, як для жіночки до якої на побачення вирушаєш. Гарна пляшечка хвойної настоянки, солодкої як вуста твоєї відьми, кілька булочок, пишних як ... кхм булочки моєї Марисі, що до вівтаря - пам’ятаю що поряд повинна бути водойма з живою водою, а на самому вівтарі свічки. Решту доведеться якось самому дізнаватись, але скоренько бо завтра Русаліі, а це саме та єдина ніч, коли ти на сто відсотків отримаєш відгук від богині. Пощастило, еге ж?

Щось занадто багато везіння на мене одного.

- Вію, а ти завжди такий на дівчатах ... кхм зосереджентой, чи це через мій .. фізичний стан?

- Це ти зараз так ввічливо свій постійний стояк називаєш?

- Ти - просто сама тактовність!

- Пробач, не звик до незайманих.

- Та йди ти!

  Тож не довго думаючи, ми з Вієм вирушили на пошуки інформації, на мій подив, вдома ми виявились одні, тому без будь-яких перешкод змогли покинути будівлю. 

  Бібліотека лишилась такою ж прекрасною, якою я її запам’ятав. Вся побудована із, так званого, білого кварцу, зміцненого магією вогню, вона виглядала водночас крихкою і величною. Величезні колонни, вишукана ліпнина, багатоярусні сходи. 

  Мене тут пам’ятали змалечку, але в образі птаха, тому при вході до читальноЇ зали вийшла невеличка заминка через перевірку документів.  

  Я відчував легку світлу ностальгію, йдучи між височенними стелажами, заповненими древніми фоліантами та книгами. Від моїх кроків залом йшла луна, а у повітрі ширяли запахм знань і, трошки, пилу.

  Систему пошуку необхідної літератури мені не потрібно було з’ясовувати, я знаків її досконало, тож дуже швидко я почерпнув із старовинного рукопису інформацію про виклик Морани і потрібні складові до нього. Мені знадобляться у ніч Русалій прибути до нерукотворної водойми, біля берега звести вівтар з каменю, також маю принести два комплекти жіночого одягу: старий, зношений та новий, свічка, настоянка з хвої та солодкий хліб, а далі маю звернутись до богині. Не гаючи часу, я придбав усе необхідне для обряду і подався додому. День минув без будь яких пригод тому що ні гостей, ні матері вдома не було, тому я мав змогу просто відпочити і морально підготуватись до випробування, що на мене чекає наступної ночі. Хвилювання дуже довго не давало мені заснути і  я вирішив хильнути чарочку-другу для того, щоб трохи розслабитись.

- О! Оце вже розмова, давненько я не випивав у хорошій компані, - Вій, що досі зберігав мовчання на моє нещастя стрепенувся.

  Я розташувався з пляшкою келю (спиртової настоянки на зборі квітів із Сонячного Саду) у своїй кімнаті на випадок неочікуваного повернення гостей або рідні. Солодкий але вбивчо міцний, кель полюбляла моя мама, тож цього напою було вдосталь у льосі нашого маєтку. Добряче приклавшись до пляшки, я почав розмірковувати про швидкоплинність часу і про те як мені насолодитись хоча б кількома днями щастя, які випадуть на мою долю за моє коротке життя.

- Агов, Вію, ти тут?

- Ні, ти що?! Я зараз в борделі у пані Лояні в Зимовому Цвітінні, ой ні... здалося. Та тут я, це через твоє сприйняття до алкоголю мене вже так швидко по голові вперіщило, чого тобі?