12. Жар. Сон 1

 Я вийшов із комори і опинився у довгому коридорі. Приємного персикового кольору стіни, підлога застелена червоним килимом вздовж усього коридору. На одній із стін висіли химерні світильники схожі на жіночі сережки, але горіли вони не всі, створюючи атмосферу таємничості. Також цю стіну прикрашали сюрреалістичні картини з зображенням різноманітної флори та фауни. Вздовж стіни навпроти розмістилось кілька дверей, найближчі виявились прочиненими. Відчуття у мене були двоякі. Розум підказував, що просто так вриватись невідомо куди й до кого - це велика дурість, а інтуїція, чи що воно там таке, тягло до тих дверей наче магнітом. Я вирішив підійти й зазирнути у щілину, вона виявилась достатньо великою, щоб розгледіти Ясю, що сидячи за столом, схилилась над підручником. Час від часу, вона затуляла очі і бубніла собі щось під носа, а потім знов поверталась до читання. Я відчув, що моє серцебиття прискорилось, так наче я щойно рятувався втечею від здичавілого дракона. Що робити? Просто постукати у двері? Я вже навіть заніс кулака, щоб постукати, коли Яся сама їх різко відчинила і мало не врізалась в мене.

- Ой! Привіт!

- Вітаю.

  Яся завмерла в проході, вбрана в ту ж саму чорно-білу сукню, що й в минолому моєму сні, вона виглядала чарівно юною.

- Тебе, напевно, пані Калинська послала за підручником до мене? Вибач, я трохи затримала здачу до бібліотеки, а цей примірник із зілля не дуже часто використовують, бо застарий, не думала, що він комусь так терміново знадобиться.

  Яся підійшла до полиці і взяла величезну книгу,, чи не важчу за неї саму, це змусило мене вломитись до неї у кімнату, щоб допомогти.

- Не варто дівчині тягати такі важкі книги.

  Дівчина, здається, не звернула увагу на моє нахабство і весело розсміялася. Її  сміх зазвучав кришталевими дзвіночками, наче музика.

- Мої вчителі з тобою б не погодилися. Я йду до саду, хочу трохи провітрити мізки, бо інформація вже навідріз відмовляється триматися в моїй голові. Хочеш зі мною?

- Так, подихати повітря ми було б дуже непогано.

  Я намагався опанувати свої дурні нерви, але виходило не дуже. Увесь час здавалося, що Яся помітить мої дивні погляди і щось запідозрить. Що запідозрить? Що вона мені сподобалась, але ж це правда. І як мені це може зашкодити? Нісенітниця якась, закохані люди і справді тупішають.

  Ми пройшли вздовж того самого коридора в якому я опинився, а потім спускались сходами два прольоти, після чого, проходячи повз якусь будку, почули старечий сварливий голос.

- Моранович, ти чого це з хлопцем, посеред ночі, у дівочому крилі вештаєшся?

- Нінеліє Велесівно, майте совість, ви ж самі його за книгою пропустили!

  Стара, кругленька, як м‘ячик, бабця витріщили на нас обох очі так, ніби її катували. Після чого зніяковіло почала щось бурчати і рукою показала нам проходити далі.

- До одинадцятої повернися, бо зачиню!

- Так, так. Дякую!

  Яся потягла мене за рукав сорочки в бік виходу з будівлі. Близенько до дверей розташовувався фонтан зі статуєю дівчинм, що гладила кота, ми обігнули його з правої сторони і опинилися у яблуневому саду. Зорі сяяли менш яскраво, ніж у Темному Лісі, але все ж, як завжди нагадували коштовне каміння рясно розсипане на чорному простирадлі. Гаряча вологе повітря, натякало на близькість моря чи океану, що зовсім розгойдало моє самовладання, тому що атмосфера просто кричала про поцілунки під місяцем, а я з цією Ясею ще навіть не познайомився! Ми зупинилися біля лави поряд із круглою клумбою, що прихистила різноманітні квіти, яких я ще ніколи не бачив. Яся присіла і здивовано на мене зиркнула.

- Присядеш?

- ... хм, так звісно.

  Я присів біля дівчини, відчуваючи її близькість якоюсь непомірною, і водночас недосяжною. Таке дивне відчуття, що можуть і мізки закипіти, якщо його аналізувати.

- Мене звуть Яснослава, я вивчаю відьмацьке ремесло, останній рік тут, а потім буду вільна, як пташка. А тебе як тебе звуть?

  Отже, Яся. Так дивно, що її ім‘я співзвучне з тим, що я вигадав. Але ж які тут дива, коли доля нас так наполегливо зводить одне з одним.

- Мене звуть Дарій, - чи є мені що втрачати, я вже знаходжусь у повній її владі, то хай ім‘я моє цю владу закріпить, - я тут новенький, щойно прибув.

- О! Так ти мабуть з програми за обміном між світами?

  Мені трохи відлягло і водночас, я зрозумів що маю дуже мало інформації про світобудову.

- Можна й так сказати, а як ти зрозуміла?

Яся подивилась мені в очі й зашарілася.

- Ти - інакший. В тебе очі дивного кольору і одяг незвичний, наче з минулого століття, подбав, щоб я не несла важке, - вона хмикнула, - ну, місцеві хлопці теж так іноді роблять, але вкрай рідко і тільки для дівчат, які їм сподобалися.

- Ти мені сподобалася, але я допоміг би будь-якій дівчині, що несе щось важке.

- Ну, от я ж і кажу... що? Я тобі сподобалась?

- Ти здивована. Чому?

  Вона спохмурніла.

- Ти мабуть не знаєш, бо новенький. Ніхто не зв’язується з жінками роду Моранович. За кохання із жінкою нашого роду, чоловіки платять власним життям.

  Я важко зітхнув, ну ось ми й підійшли до найважливішого.