11. Жар. Сон.

 Я знаю, що це сон, тому що навколо мене абсолютно незвичайні дивовижі - стою посеред «лісу» із високих кам’яних будівель, тут неймовірна кількість людей, що рухаються дуже-дуже швидко. Какофонія звуків навкруги дезорієнтує мене, як удар у скроню. Дорогу розсікають металеві конструкції, які дуже віддалено нагадують людські вози із Чар Світу. Я не можу сконцентруватись і моя увага увесь час чіпляється за різні речі і істот, яких я ніколи не бачив. І ось тоді, я помічаю її! Це Яся, вона така ж гарна, якою я запам’ятав її: тендітна фігурка у довгій чорно-білій сукні, темне довге волосся, яке зараз закручене двома симетричними косами над вушками, трикутний обрис обличчя, інтригуюча ямочка на підборідді і величезні, маже чорні очі, що виблискують з-під чубчика. Вона швидким кроком, майже бігом, проходить повз мене. Лише погляд у мій бік, б’є наче струмом. Яся йде до величної будівлі, схожої на палац, але похмурої і темної. Величезні ворота оповито плющем, пам’ятать ніби спотикається, намацує щось важливе та не може зачепитися, бо це зараз не головне. Коли я знов концентруюсь на її тоненькій фігурці вона вже стоїть біля відчинених дверей у палац і розмовляє із літньою жінкою, що пускає відьмочку всередину. Звук зачиненого замка лунає, наче у мене у вусі і я прокидаюсь із присмаком гіркоти у роті. Наді мною висить Вій. Ну, тобто я лежу на ліжку, дивлюсь на стелю, а десь за пів метри від мене зависла свідомість змія у повний зріст і пильно вдивляється мені у очі.

- Ти ж розумієш, що хтось із менш стійкою психікою зараз вже б намагався скрутити тобі шию?

- І в процесі нагидив би сам собі. Я ж примара, що мені буде? а от мізки набікрень комусь вивернути це неважко, це запросто!

- Знаєш, я мабуть допоможу тобі знову стати, так би мовити, тілесним, хоча б для того щоб підбити око. Геть з мого особистого простору, принаймні візуально!

 Вій гиденько захихотів, але все ж відлетів до найближчого крісла. Як зазвичай вальяжно розвалився на ньому, ніби в себе вдома.

 У двері постукали, з іншого боку був хтось явно нетерплячий, дверна ручка нервово смиканулась кілька разів.

- Дарію, я чую ваш чарівний голос! Відчиніть, будь ласка, маю цікаву розмову.

 Я насупився і вперив погляд у зачинені двері, не хотілося ні з ким розмовляти, але відмовляти потенційній союзниці було б не дуже завбачливо. Вій театрально вирячив очі, і зробив рукою запрошувальний жест. Невже так тепер буде завжди? Не вистачало до цього проблем чи що? Прокляття, закоханість у потенційно небезпечну відьму, тепер ще й привид, що живе лише у моїй голові. 

 Глибоко зітхнувши, я клацнув пальцями і двері відчинились.

- Дякую, стирчати у коридорі досить небезпечно, може бути спроба викриття того, що ви мене компрометуєте, - дівчина зайшла у прочищені двері і роззирнулась, - дуже милий інтер’єр.

 Я скрипнув зубами. Кімната була схожа на дитячу, тому що її обставила мати, я не пручався, на той момент шпалери з їжачками не здавались   найбільшим світовим злом, до тепер.

- Слухай, можна на ти? Я розумію тебе, як ніхто. Мені це сватання взагалі, як кістка вигорлі. Я щойно отримала запрошення до вступу у Велику Чар-Літ Академію, і мені дуже потрібна допомога. Якщо ти відмовишся, мене сватати ще комусь. А наступний претендент може і справді забажати одруження. Я можу втратити шанс на навчання, якщо мене захоче взяти за дружину якась доісторична скам’янілість. Я ж правильно розумію, що ти також проти шлюбу?

 Так, я проти, але так просто розкрити свої карти і опинитись у ролі того кого рятують, а не рятівником було б не дуже завбачливо. Отже, Юна хоче вчитись, а женитись не хоче. Хм, чудово!

- Чому ж? -  впритул підійшов до трохи переляканої таким натиском дівчини, вона пахла магноліями, і від цього аромату свербіло у носі, що зовсім не заважало виглядати загрозливим спокусником. Я провів великим пальцем вздовж вилиці і торкнувся губ, впритул нахиляючи своє обличчя до неї, - я мав досить часу, щоб із заздрістю спостерігати за любовними пригодами інших, то ж, коли мені до рук сама йде така неймовірно прекрасна, чарівна, запальна кандидатка у супутниці, яка я певен, піднесе мене до райських небес у коханні, то чому ж я маю її відпустити?

 Щоки Юни запалали маками, вона прикусила нижню губу, я чудово бачив, що приваблюю дівчину, а приправлене компліментами обурливе запитання-пропозиція, скоріше за все злить, але водночас і лестить, адже я звернув на неї увагу. А за таких обставин, що складися зі мною, вона скоріш за все гадає, що є першою ким я зацікавився у своєму житті.

- Але ж... Ви ... тобто ти мабуть більше  зараз прагнеш до розмаїття, адже маєш ціле життя попереду?

  Я іще ближче нахилився до Юни, щоб прошепотіти її на вушко.

- Люба, ми з тобою обидва маємо багато часу і я певен, що встигнемо і насититись одне одним і задовольнити свої забаганки де інде, а після знов скучити, як ти гадаєш?

 Я почув, як Юна охнула, її розкосі зелені очі розширились, вона здавалась.

- Благаю! Допоможи, я зроблю все що захочеш, тільки б поїхати навчатися. Я дуже хочу стати вільною і незалежною. Ну, майже все...

  Я зробив вигляд, що роздумую. Насправді, від Юни мені була потрібна послуга, яку вона може надати.

- Ну, гаразд, але доможи мені й ти. Мені потрібно відправити послання у Темний Ліс. Я так розумію, що ти вже пройшла випробування, якщо тебе запросили на навчання у іншій частині світу, тож завжди маєш зв’язок із представником Темноного Лісу.