9. Жар. Сонячний сад.

  Опинитись посеред Сонячного Саду, так до речі зветься мій рідний край, голяка в людській подобі, не входило в мої плани взагалі. А те що мені довелося відсвічувати голими сідницями у присутності матері, це мабуть якийсь особливий вид тортур, мої щоки досі горять багрянцем, коли я згадую про це.

- Ну, принаймні тобі немає чого соромитись. Повір, тобі дуже навіть пощастило із розмірами і статурою, могло бути набагато більш... незручно.

  Я застогнав уголос і подивися на це диво природи, що всілося у моє крісло, у моєму кабінеті, та ще й ноги задерло на стіл.

  З того часу як сигналка, що була прив’язана до мого прокляття спрацювала, пройшла майже доба. До прокляття, яке начепила на мене матуся, того самого що не давало мені стати дорослим і спромогтися перекидатися в людську форму. Прокляття сформували так, що у разі порушення його цілісності, я миттєво повертався до матері, ну про це я дізнався вже потім, після того як у ві сні змінив форму, увійшов у сон до Ясі, тримав її у своїх обіймах... так, все! Не можна про це думати, коли цей от пан, що сидить за моїм столом, насправді за ним не сидить, бо сидить він лише у моїй голові.

- Слухай, можеш фантазувати про свою тендітну відьмочку хоч до посиніння, я не проти, тим більше, що останні ваші спільні миттєвості пристрасті я майже прожив разом з вами.

  Змієві я поки, що не відповідаю. Є примарна надія на те, що якщо його ігнорувати, то він зникне.

- В мене взагалі-то є їм‘я - Буревій, скорочено Вій, якщо тобі цікаво. І одразу додам, що дітись мені від тебе нікуди відтоді, як твоя подружка забрала з озера мою кохану, а я від того перетворився на дуже привабливу груду каміння. Як добре, що в мене з Марисею був ментальний зв’язок через який я потрапив до тебе, пташе, у свідомість. Але кому взагалі було цікаво, що ж стане з бідолашним змієм, якщо русалка покине диво-озеро разом із його серцем. Та я не серджуся, я ж розумію, що ти переслідував дуже благородну мету - позбутись цноти!

  Все це він розказує із примхливою посмішкою світського гульвіси.

- Що за хрінь ти несеш? Я хотів свободи пересування, здатність міняти форму, літати ...

- Так... так... але ж ти не станеш заперечувати, що оті всі щасливі парочки  набагато молодші за тебе віком, що розважалися одне з одним тобі добряче муляли і кпинили самооцінку? Скільки тобі? Угу, бачу - 27, ну не старець сивий звісно, як для вашого роду, то взагалі дитина, але ... статеве дозрівання у 17 чи у 27? Так, різниця є.  А відьмочка твоя, така солодка, розбудила твоє лібідо вмить, навіть чумаза і нечесана, просто обійнявши.

  Таким злим я ще мабуть в житті не був ніколи, навіть коли дізнався, що мати прокляла мене, щоб не справдилось пророцтво щодо моєї долі, коли дізнався що через це прокляття не зможу літати, подорослішати, набувати людської подоби, знайти собі пару.  Я згадав ту мить, коли Яся вперше обійняла мене, вдячна за горнятко з водою. Мене наче викинуло з пташиного тіла у чоловіче добрячим стусаном, під час тих обіймів, я відчував себе дуже збудженим хлопцем, який хоче вкласти свою подружку на спину тут і зараз, і кохатись доки не доведе її до розрядки. Усвідомлення того, що відбулося - я подорослішав, вибило мене із колії ще більше, майже до сліз, я мав тоді втекти й прийти до тями.

- Закрий свою пащеку, бо як ні - я тобі усіма силами природи клянуся, що кістьми ляжу, але знайду спосіб позбутись тебе, недолуга примаро, навіть якщо мені доведеться до віку заритись в архівах.

  В моїй свідомості зовсім недоречно промайнув образ скам’янілого на березі диво-озера змія. Цей позер навіть завмер ефектно, простягаючи руки у небо. Мудило. Ні, мене не гризе совість анітрохи. Ну, добре, можливо трохи гризе, але коли цей пройдисвіт відкриває свій писок, будь яка жалість миттєво зникає.

-  Я не розумію чому ти взагалі погодився на всю цю зациклену пригоду: ти йдеш до неї, вона тебе топить! Така собі насолода.

  Вій стає несподівано серйозним.

- А отут дозволь не повірити тобі, друже, я тут досі з тобою бесіди веду не через доброту своєї широкої душі, а тому що точно знаю - розумієш, і так само як і я маєш надію на те, що все завершиться добром для тебе і твоєї кралі. Сподівання, що все зміниться на краще, без нього і без моєї Марисі я б і справді уже не жив.

  Втома величезною кам’яною глибою лягає мені на плечі. Дійсно розумію. Мої почуття інакші, але основа - одна. Усвідомлення, що Яся - моя, ще й досі п’янить солодким присмаком суниці на язиці, і я не можу відпустити її й забути, уже зараз не маю на це ніяких сил.

- І що ж ти збираєшся робити?

- Я? Буду чекати, поки ви з відьмою знов не зустрінетесь, разом всі підем до Ягуськи і там вже дружненько знайдемо відповіді на всі свої питання.

- Це типу план такий? - жахнувся я, - не дивно, що ви з русалкою застрягли.

- Тобто ти маєш кращий?

-  Без остаточної ініціації, я не можу покинути Сонячний Сад, але в мене є лазівка.

- Дозвіл приходити до неї у снах.

- Так, але проблема в тому, що поки я вдома, заборона на міжпросторове чаклунство не дозволить мені першим звернутись до неї, а от із Темного Лісу це можливо, тим паче, що Чорна Ніч триває протягом тижня, а в цей час там можливі будь які чари. Треба, щоб Яся сама мене прикликала, але я не певен, що вона знає як. Тож маємо придумати, як надіслати Ясі вісточку, вкластися у чотири доби, що лишились і якимось дивом відкараскатись від тієї нареченої, котру притягла для мене моя люба мама.