7. Примарний хлопець

  Ти взагалі певен, що це гарна ідея?

- Ні. Притулись своїм чолом до мого, розслабся максимально, відчуй як тебе підхоплює тепла течія.

  Я дослухалась до вказівок Жара і вже відчувала, що занурена у теплу воду з головою.

- Скажи, що дозволяєш мені приходити до тебе у сновидіння.

- Я дозволяю тобі приходити в мої сни.

- Добре.

  Мене ніби затягувало на глибину у водоворіт, але відчуття страху не було і я вільно дихала, аж раптом крізь товщу води я побачила силует, якась потужна сила потягла мене до нього і я опинись у просторій печері повній дивовижних самоцвітів, а потім мене наче вдарило струмом і ми з птахом розлетілись в різні боки, добряче приклавшись спинами об найближчі дерева.

- Вийшло? - питаю я, потираючи поперек.

  Птах трусить головую, здається просто, щоб прийти до тями.

- Не знаю, вночі з’ясуємо. Бачив цей ритуал лише на картинці, мене до такої практики ніхто б не підпустив, скажімо так - тоді ще не доріс.

  Ми влаштувались на новій галявині, чимось схожій на попередню, але тут було тепло і потреби в багатті не було. Жар назбирав горішків і ягід, навіть не знаю коли він встиг. Я потроху їла, сидячи на пеньочку.

- Давай ще раз, бо я вже заплуталась, ти вважаєш, що завдяки моєму новому оку, я зможу потрапити у сон до русалки і розповісти їй, що відбувається, а ти будеш за цим спостерігати, перейшовши у сон до мене?

- Ну, вцілому так. Гадаю, що зможу підвести тебе до її свідомості, як гід. Я читав, що Баба Яга може керувати немертвими, але ти не вона. Може вийде, а може й ні, як не спробуємо - не дізнаємось.

- Немертвими?

- Так, немертві, це ті що жили, померли, а потім ожили. Як русалки, чи мавки, чи мертвяки.

  Я зловила себе на думці, що знову бачу молодого хлопця, який періодично просвічує крізь Жара. І не просто бачу, не можу погляд відвести. Він не такий гарний, як наприклад, змій, але... щось потужне і первісне тягне мене до нього, як вогонь притягує метелика.  Зараз він був такий серйозний, розповідаючи про реалії свого світу, такий зосереджено-чарівний, розумний і ... не зовсім одягнений... Так! Ну, все - приїхали, мало того що пам`ять відшибло, опинилась невідомо де, так тепер ще й на птаха запала. Зовсім стріха тече!

- Еее... може тобі ще ягід знайти?

- Що? - дивлюсь на нього і розумію, що знов підвисаю.

- Ти згризла гілку розміром із свій палець.

- О, так ... тобто, ні! Дякую, я не голодна. Задумалась просто.

  Я відчула нагальну потребу зникнути з очей птаха і заодно охолодитись.

- Скористаюсь люб’язним запрошенням нашого нового знайомого.

- Вирішала лізти в воду до того козла? - здивовано питає Жар.

- Я хочу викупатись, Жар, я така брудна, наче мене в калюжі виваляли, а потім ще сухим листям присипали, щоб око Лісовика радувала.

  Жар окинув мене прискіпливим поглядом, кивнув, погоджуючись з моїм судженням.

- Тільки не барись, будь ласка. І потім прийдеш, я висушу твій одяг, щоб не захворіла.

- Гаразд, матусю!

  Так з жартом на вустах, я втекла від птаха. Власне кажучи, я зовсім не збрехала щодо свого зовнішнього вигляду. На мені ганчіркою висіла колись біла сорочка з вишивкою, доволі теплий жакет, що був на мені з часу падіння, я зняла як тільки ми опинись біля озера, бо було в ньому надто спекотно. Я підійшла ближче до озера, дякувати всім силам природи з цієї місцини зачарованої парочки видно не було. Не впевнена, що Водяник зрадіє, якщо я спробую випрати брудну сорочку в його водичці, а от зайти одягненою у воду мені він точно не заборонить, сам запросив.

  Мене все ще переслідував образ Жара у вигляді хлопця і я не могла побороти себе, перестати уявляти, що він поруч, можливо спостерігає за мною. Якось ненароком мої рухи стали більш плавними, жіночними. Я вже зайшла у воду по коліно, коли зрозуміла, що бруд просто розчиняється, як з моєї сорочки, так і з тіла. Справді чарівна водиця. Пройшовши трохи далі - пірнула з головою і відчула, що зникають зі шкіри дрібні порізи і ушкодження, перестає боліти спина, яка весь час нагадувала про себе після падіння, а волосся розпрямляється без щітки, стає значно міцнішим і це лише ті зміни, що я могла відчувати, цікаво було б побачити своє відображення, я не здогадалась подивитись у воду до свого занурення - тепер навіть результат не зможу порівняти з тим, що було спочатку. Але це ще не все, водичка ця вирішила мабуть познущатись з мене, адже коли я вигулькнула на поверхню моє тіло охопила лихоманка, я відчула такий сильний потяг до того уявного Жара, що мені хотілося просто лягти на березі і пестити саму себе, але я лише поволі почала виходити з води, відчуваючи кожною клітинко свого тіла, як сорочка, що стала прозорою, наче друга шкіра обліплює мене, не лишаючи жодного простору уяві.

  Відчуття що на мене дивляться не полишало ні на мить, мої руки самі потягнулись, щоб викрутити воду з волосся, вигідно підкреслюючи силует грудей. До тями мене привів якийсь шум, одразу спало на думку - а якщо за мною справді хтось спостерігає, але це хтось чужий? Тому я чимдуж поспішила до нашої з Жаром галявини.